Біографія
Рамануджа з’явився на світ в 1017 році в південній Індії. Його сім’я належала до касти брахманів. З дитинства хлопець присвятив себе вивченню Вед під наставництвом Ядавапракаші. Трохи пізніше Рамануджа став послідовником альварів — тамільських аскетів і святих. Саме тут він познайомився з традиційним для альварів культом бхакті, який передбачає розуміння божества як нескінченної любові. Один з лідерів альварів, Ямуна неодноразово перевіряв Рамануджі перед тим, як довірити йому головну мантру їх групи. Після цього Рамануджі покинув дружину, друзів і повністю присвятив себе служінню людям.
Все своє подальше життя він провів в храмі на острові Шрарангам, де вивчав численні священні тексти і писав власні. Кілька разів він подорожував з проповідницькою метою в Кашмір, через що був переслідуваний місцевим правителем.
В якості основної спадщини вченого і філософа Рамануджи варто окремо виділити його пояснення і коментарі до Брахма-сутри, Вед.
Філософія і вчення Рамануджи
Основою свого філософського пізнання Рамануджі поклав ідею пізнання Брахмана, якого вчений часто ототожнював з Богом. Єдність Брахмана він вважав у виявленні всього різноманіття світу і, навпаки, кожна окрема річ в світі була проявом єдиного Брахмана. При цьому верховне божество Рамануджі представляв як нескінченний світ.
Помилкою багатьох людей, на думку філософа, було ототожнення свого фізичного тіла з душею, яка прийшла в цей світ у вирі сансари, відповідаючи за свої попередні вчинки (карма) і невідання (авід’я).
Для того, щоб душа отримала звільнення, необхідні були молитви, медитація і поклоніння Брахману. Про це найкраще описано, стверджував Рамануджі, в Ведах. Звільнена душа, згідно з його вченням, що не з’єднувалася з Брахманом, а ставала чимось на зразок нього. Великою заслугою Рамануджи було твердження про те, що звільнення може досягти будь-яка людина, незалежно від кастової приналежності. Цей підхід зробив його вчення моментально популярним у всій Індії.
Іван Гудзенко
