Фахівці, які зробили істотний внесок у функціонування даної науки — Вільгельм Вундт, Вільям Джеймс, Зиґмунд Фрейд і Теодор Флурнуа. Релігійна психологія має два розділи: конфесійний і світський. Цілі дослідження при цьому є неоднаковими. На даний момент більш поширений термін «духовність», ніж «віра». Пов’язано це з раннім прогресуванням нелегітимних релігійних організацій, які називали себе богословськими. Описи «духовний» і «культовий» тепер не вважаються синонімами.
Німецький фізіолог Вільгельм Вундт висунув оригінальну теорію. За його словами, мова, міфи і релігія — фактори, що впливають на вищі розумові процеси. «Каркасом» людської психіки є емоції, і заснована релігія саме на них (це, в першу чергу, відчуття страху і надії).
Паралельно вчення знаходило затребуваність і в США, чому сприяв Вільям Джеймс. Він заперечував будь-які норми або патології віросповідання і заявляв, що значення мають лише індивідуальні переживання. Це поклало початок виникненню біхевіористської (поведінкового) течії. Його прихильники пропонували зробити психологію природною наукою, яка розглядає релігію як феномен.
Вагомий внесок у функціонування релігійної психології вніс Зиґмунд Фрейд. Його ідею, проте, можна назвати революційною. Психоаналітик вважав, що будь-яка віра породжує ілюзії і відволікає людей від дійсності. У книзі «Майбутнє однієї ілюзії» (1927) дана думка викладено більш детально. Теодор Флурнуа визнавав лише два принципи релігійної психології. Відповідно до першого, фахівець не повинен ні спростовувати, ні визнавати існування надприродного, оскільки перевірити це не в його компетенції. Другий принцип говорить: релігія є біологічною функцією особистості, її життєвим процесом.
Іван Гудзенко
