За переказом Апулея, розгнівана Венера наказала Купідону вселити в серце Психеї любов до найнікчемнішого з людей. Проте сам бог кохання, вражений її красою, закохався у неї. Він переніс Психею до чарівного палацу, де щовечора приходив до неї, але заборонив дивитися на його обличчя. Їхнє кохання тривало в темряві, доки Психея, піддавшись цікавості й порадам заздрісних сестер, не запалила лампу. Крапля гарячої олії з неї впала на тіло Купідона і розбудила його. Розгніваний бог полетів геть, залишивши Психею саму.
Знедолена Психея вирушила на пошуки коханого. Її шлях привів до палацу Венери, яка доручила їй виконати низку надзвичайно складних завдань — перебрати гори зерна, здобути золоте руно, спуститися в підземне царство. Попри страждання і випробування, Психея проявила рішучість і мужність. Її наполегливість розчулила Купідона, який звернувся до Юпітера з проханням врятувати її. Верховний бог змилувався, зробив Психею безсмертною і благословив її шлюб з Купідоном.
Символіка Психеї
Ім’я Психея у перекладі з грецької означає «душа» або «дихання». У грецькому фольклорі душу часто уявляли як метелика — образ, що став головним символом Психеї в античному мистецтві. Метелик, який виринає з кокона, уособлював переродження, очищення і безсмертя.
У творі Апулея сюжет про Психею і Купідона має філософське звучання. Це не просто казка про любов, а алегорія духовного шляху людської душі, що проходить через спокуси, втрати і випробування, щоб досягти гармонії з божественною Любов’ю. Такий образ перегукується з платонівським ученням про прагнення душі до істини і краси, які є проявами вищого божественного начала.
Місце міфу в культурі
Міф про Психею набув нового звучання в епоху Відродження, коли античні сюжети стали основою для роздумів про людську природу і духовність. Художники, поети та філософи бачили в історії Психеї уособлення духовного очищення, подолання темряви через любов і віру. Образ Психеї став улюбленим мотивом у європейському мистецтві — її зображали Рафаель, Тьєполо, Кановa, Роден.
У цей період Психея перетворилася на символ гармонії між тілом і духом. Її союз із Купідоном трактували як злиття земного і небесного, чуттєвого і духовного, смертного і вічного. Через це образ Психеї став не лише поетичним, а й філософським уособленням пошуку сенсу, безсмертя й духовної єдності.
Іван Гудзенко
