Мислителі Просвітництва вбачали у філософії інструмент звільнення людини від забобонів, страху й залежності від авторитетів. Розум проголошується головною силою історичного поступу.
Розум як універсальний принцип
Центральним поняттям філософії Просвітництва є розум. Він розглядається як універсальна здатність, притаманна кожній людині незалежно від походження, соціального статусу чи традиції. Саме розум повинен стати основою пізнання, моралі й суспільного устрою. Ця віра в розум означає відмову від сліпого прийняття авторитетів — як релігійних, так і політичних. Істина більше не гарантується традицією; вона має бути обґрунтована раціонально.
Критика традиції та авторитетів
Філософія Просвітництва має яскраво виражений критичний характер. Її мішенню стають забобони, догматизм, нетерпимість і будь-які форми інтелектуального примусу. Критика не спрямована на руйнування культури, а на її очищення від того, що перешкоджає свободі мислення. Цей критичний імпульс є логічним продовженням новочасної установки на сумнів і перевірку, започаткованої ще в ранньому Новому часі.
Свобода і автономія особистості
Просвітництво радикально переосмислює поняття свободи. Свобода трактується не лише як політична або релігійна незалежність, а як автономія мислення. Людина є вільною настільки, наскільки вона здатна мислити самостійно.
Ця ідея автономії безпосередньо пов’язана з новочасним уявленням про суб’єкта пізнання. Філософія Просвітництва утверджує образ зрілої особистості, яка бере відповідальність за власні переконання.
Освіта і суспільне благо
Філософи Просвітництва надавали особливого значення освіті. Саме освіта розглядалася як головний засіб реалізації просвітницького ідеалу. Поширення знання повинно було не лише формувати окрему людину, а й перетворювати суспільство в цілому.
Освічене суспільство мислилося як більш справедливе, раціональне і гуманне. Таким чином, філософія безпосередньо пов’язується з політикою і соціальною реформою.
Релігія в світлі просвітницької критики
Просвітництво не завжди заперечувало релігію, але піддавало її раціональній критиці. Релігійні уявлення мали відповідати вимогам розуму й моралі. Догматизм і фанатизм сприймалися як загроза свободі людини.
У результаті формується тенденція до секуляризації, коли релігія поступово втрачає статус всеохопної основи світогляду, поступаючись місцем філософії та науці.
Межі проєкту Просвітництва
Попри оптимізм, філософія Просвітництва зіткнулася з низкою проблем. Абсолютизація розуму породила питання про його межі, а віра в прогрес — сумніви щодо моральних наслідків раціоналізації життя.
Саме ці внутрішні суперечності підготували ґрунт для появи критичної філософії, яка прагнула переосмислити можливості й обмеження людського розуму.
Просвітництво стало завершальним етапом класичної філософії Нового часу. Воно сформувало модерний ідеал свободи, автономії й раціонального суспільства. Разом з тим цей проєкт виявив потребу в новому рівні філософської рефлексії.
Іван Гудзенко
