Народився приблизно 765 року до нашої ери в місті Єрусалим. У двадцятирічному віці промислом Божим обирається на пророче служіння. В Єрусалимському храмі стає свідком надприродного видіння: високий і піднесений престол, на ньому Бог, краї риз котрого наповнюють храм, а навколо Нього піднімалися ангели (мова йде про подібних вогню серафимів), вони взивали голосами один до одного: «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Повні небо і земля слави Його».
Пророча місія відбулася 747 року до нашої ери, коли Юдейським Царством керував цар Озія, а аткож і інші царя, зокрема Азарія, Іоафам, Ахаз, Єзекія. За біблійним переказом юдейський народ надто розбестився, Юдея наповнювалася ідолами. А все призвело до нашестя ассирійського війська на Північне Царство – Ізраїль. Тому для убезпечення царства декотрі з юдейських царів умудрялися заключати союз з Ассирією, а євреї у свою чергу зобов’язувалися платити данину.
З історії відомо, що Юдейське Царство знаходилося під прицілом Ассирії. Цар останньої бажав завдати нищівної поразки юдейському царю Єзекії. Цар Єзекія прославився своє мудрістю і розумом в управлінні державою. Він свято зберігав непорушну віру в Яхве, але не приймав участі у битві проти царя Сеннахеріба. Оскільки ассирієць намагався принизити ім’я Єдиного Бога, надіючись на підтримку ассирійських богів – зазнав покарання. Це була війна Яхве і його пророка з нечестивцями і як кінцевий результат – увінчалася перемогою Божою.
В момент хвороби царя Єзекії пророк Ісая за словом Божим молився. У четвертій книзі Царств згадується одне із чудесних знамень: повернення тіні на десять ступенів назад – означало цілковите видужання царя. Ісайя пророкує про майбутнє Царство Небесне: «і перекують мечі свої на рала, а списи свої – на серпи; не підніме більше меча народ на народ, і не будуть більше вчитися воювати» (Іс.2,4).
Ним викривається усе людська лицемірність, яка полягає у шануванні Бога не з допомогою язика, а серця (Іс.29,13). Він стверджує, що ідоли є ніщо у порівнянні з Богом (Іс.40,12-31). Ісая говорить про заперечення того, що розумом можна досягнути Бога, оскільки розум Господній недосліджений (Іс.40,28). Пророком підкреслюється те, що народ заслуговує на гідну владу, де персидський цар називається помазаником Господа (Іс.45,1).
У двадцять п’ятій главі книги пророка Ісаї відстоюється наперед визначення. Ісая стверджує, що людська доля визначається через вчинки (Іс.1,19), пророкує про руйнування Дамаску (Іс.17,1), завоювання Єгипту (Іс.19,1-4). До того ж книга пророка Ісаї має опис Небесного Єрусалиму – прообраз майбутнього Царства, що має настати. Книга Ісаї стосується месіанських пророцтв щодо народження, служіння, ганебної смерті Машиаха (у грецькому перекладі – Помазаника Божого, тобто йдеться про Христа Спасителя). Ісая говорить про знамення як запоруки спасіння усього людства: «ось Діва в утробі зачне і породить Сина, і назве ім’я Його: Еммануїл» (Іс.7,14), в іншому ж місці уточнено, що це буде за Месія: «бо дитина народилася нам – син даний нам; влада на раменах Його, і дадуть ім’я Йому: Дивний, Порадник, Бог кріпкий, Отець вічності, Князь світу» (Іс.9,6).
Підтверджені слова пророцтва щодо служіння Месії: «Дух Господній на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти смиренних серцем, проповідувати полоненим визволення та ув’язненим відкриття в’язниці» (Іс.61,1); принизливу смерть Сина Людського: «Але Він взяв на Себе немочі наші та поніс хвороби наші; а ми думали, Він був вражений, покараний та принижений Богом» (Іс.53,4).
Наступний юдейський цар Манасія, загубив не лише людську гідність, а й про Бога забувши вдався до ідолопоклонства в Єрусалимі. Пророк Божий уподібнив Єрусалим місту Содому і суду Божого над ним. Скільки б не намагався Ісая переконати царя Манасію, але той про викривальні слова таки не бажав слухати. Багато страждань було спричинено пророку.
696 року до нашої ери пророк помер мученицькою смертю: тіло розрізали дерев’яною пилкою. Поховали пророка неподалік від Силоамсьского джерела. Пам’ять святого пророка вшановується 9 травня. Пророка шанують юдеї, християни і мусульмани.
Пегас
