Саме тому питання свободи у Шеллінга виходить за межі етики і стає проблемою метафізики, яка безпосередньо пов’язана з природою, злом і відповідальністю людини.
Кантівська передісторія проблеми свободи
Важливим джерелом філософських роздумів Шеллінга є кантівська критична філософія. Кант довів, що свобода не може бути обґрунтована теоретичним розумом, але є необхідною умовою моральної дії. Проте, залишаючи свободу в сфері практичного розуму, Кант не розкрив її зв’язку з буттям як таким.
Цей розрив між природною необхідністю і моральною свободою був проблематичним і стимулював подальші пошуки, закладені у філософії Іммануїла Канта, від якої Шеллінг відштовхувався, прагнучи до глибшого онтологічного пояснення свободи.
Свобода і необхідність: нове бачення
Шеллінг радикально змінює традиційне протиставлення свободи і необхідності. На його думку, свобода не заперечує необхідності, а передбачає її. Людська воля є вільною не тому, що вона відокремлена від законів буття, а тому, що ці закони реалізуються через внутрішнє самовизначення особистості.
Свобода у Шеллінга — це здатність бути причиною самого себе, діяти не випадково, а з внутрішнього джерела. Саме тому моральна відповідальність стає можливою лише там, де дія випливає з глибини особистості.
Проблема зла і людська воля
Одним із найоригінальніших аспектів філософії Шеллінга є аналіз зла. Він вважав, що зло не можна пояснити лише незнанням або зовнішніми обставинами. Зло є результатом неправильно реалізованої свободи, коли воля відокремлюється від гармонійного порядку буття.
Ця позиція дозволяє Шеллінгу уникнути як морального детермінізму, так і наївного уявлення про свободу як повну довільність. Зло стає можливим саме тому, що людина є вільною істотою.
Докладніший аналіз цієї проблематики подано у матеріалі про проблему людської свободи у філософії Шеллінга, де розкривається взаємозв’язок волі, відповідальності та метафізики.
Шеллінг і Фіхте: різні концепції свободи
На відміну від Фіхте, який розглядав свободу як безперервну діяльність Я, Шеллінг вважав такий підхід надто суб’єктивістським. Для нього свобода не вичерпується самосвідомістю, а має глибший онтологічний вимір, пов’язаний із самою структурою реальності.
Фіхтева концепція свободи як моральної активності, сформульована у філософії Йоганна Ґотліба Фіхте, стала важливим етапом, але, на думку Шеллінга, потребувала доповнення через аналіз природи і буття.
Свобода, особистість і відповідальність
Філософія свободи Шеллінга має глибокі наслідки для розуміння особистості. Людина є відповідальною не лише за свої вчинки, а й за спосіб, у який вона реалізує власну внутрішню можливість. Свобода постає як покликання, а не як проста здатність вибору.
У цьому сенсі філософія Шеллінга поєднує етику, метафізику і антропологію в єдину систему, що прагне осмислити людину як активний і відповідальний центр буття.
Вчення Шеллінга про свободу стало одним із найглибших аналізів цієї проблеми в історії європейської філософії. Воно показало, що свобода не є протилежністю закону або необхідності, а їх внутрішнім виміром.
Іван Гудзенко
