[На малюнку емблеми фірм, що перебувають під контролем трудових колективів: «FaSinPat», «AK Press», «Мондрагонська корпорація» та «LIP»]Соціалізм в окремо взятих державах
Перед тим, як помірковано хвалити країни так званого «соцтабору», варто зазначити два моменти: по-перше, соціалізм, як такий не був досягнутий у жодній із країн світу; по-друге, недоліки даних суспільних режимів переважають їх переваги.
До переваг відносять наступне, правда із нюансами:
— житло надавалося практично безплатно;
— аналогічно до навчання, медицини і працевлаштування;
— зведення до мінімуму міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів;
— культ праці та зневага до нечесної праці;
— широке поширення наукових знань та відсутність сект;
— поширення позитивної культури;
— підвищені темпи індустріалізації господарства.
Читач може звинувачувати в пуританстві, але варто зазначити при такій системі насилля та розбещеність в ЗМІ зокрема та культурі загалом були практично відсутні. Навпроти була пропаганда високих ідеалів людини. Проституція теж була зведена до мінімуму.
Також згадують про зведення до мінімуму кількості бездомних дорослих та безпритульних дітей; відсутність епідемії СНІДу; позитивне виховання підростаючого покоління; достатньо ефективну спортивну підготовку, яка і досі дає переможні плоди російській та китайській державам. Що найменше третина населення, що виросла при такій системі, мають ностальгію по тих часам. На кінець хотілося сказати, що деякі спеціалісти із Заходу радянську систему освіти вважають однією із найкращих. Одним із опосередкованих тому доказів є той факт, що багато першокласних програмістів є вихідці із СРСР, де була сильніша математична школа.
Побутує думка, що встановлення радянської влади добряче налякало правлячі класи Заходу. Останні, побоюючись, що їхні країни захлисне хвиля комуністичних революцій, змушені були хоч частково покращити соціальну захищеність працюючих. До прикладу, в 20-30-х роках ХХ ст. європейські олігархи по тій же причині радо приводили фашистів та профашистів до влади, як-то сталося в Німеччині. Тоді ж замість класичного лібералізму, з його невтручанням в економіку, прийшли більш гуманніші та справедливіші ідеології, як соціал-лібералізм та соціал-демократія. Отож складається враження, що якби комуністи не прийшли би до влади, то правлячі класи навіть думати не збиралися покращити стан простих людей.
«Комунізм – це коли ліки страшніші за хворобу» (Іоан Павло ІІ).
«Комунізм ніколи не приходить в країни, що не були знищені корупцією чи війною, чи ними обома[1]» (Джон Фітцжеральд Кеннеді).
Треба чітко розуміти, що комуністичні режими ніколи не приходили в благополучні суспільства, так само, як і фашистські.
Звісно, Автор не являється апологетом марксизму-ленінізму та К0, але хоче продемонструвати, що навіть в імітаційній формі соціалістичні ідеї давали свої переваги. Як вище згадувалося недоліків було більше, ніж переваг, і останні практично зводилися до нуля. До негативних сторін відносять: надмірна децентралізація; догматизація; застій суспільного життя; бюрократизація; а саме головне – це позбавлення свобод та порушення прав людини.
На кінець, варто написати два тезиси. Радянська та навколорадянська системи все-таки кращі за диктатури «бананових» республік, але гірші, ніж ліберально-демократичні режими. Та навіть переваги не завжди та не кругом були проявлені. Приклад, тиранія Пол Пота.
Югославська модель побудови соціалізму
Окремо Автор хотів би проаналізувати про СФРЮ[2]. Там склалася унікальна ідеологія, названа в честь вождя – тітоїзм. Напевно, югослави були найближчі до побудови соціалізму. Звісно вище перечисленні вади марксизму-ленінізму та К0 не дали змоги реалізувати цей грандіозний соціальний експеримент.
Але все-таки СФРЮ і сьогодні вважається країною так званого «соц. табору» із найвищим рівнем життя, де конкурувала із «червоною» Німеччиною. І тому є маса підтверджень. Незважаючи на рецесію 1960-х років економіка СФРЮ в 70-х роках досягла вражаючих результатів. В Югославії практично не було командно-адміністративної планової економіки, а навпроти був ринок, нехай навіть і дуже зарегульований. Це означало, що трудові колективи мали хоч якусь, але ініціативу. Ба, більше можна стверджувати, що в СФРЮ було встановлено майже вільне робоче самоуправління – одна із фундаментальних ознак соціалізму. Місцеві ради мали хоч якесь самоврядування. Югославія була одним із лідерів «руху неприєднання», і тому не окривавилася у жодній із війн. Її громадяни не жили за «залізною завісою», а достатньо легко їздили за кордон, навіть на заробітки. Підприємства торгували, як із країнами «соцтабору», так із країнами «загниваючого» капіталізму.
Подібну модель хотіли реалізувати і в Чехословаччині 1968 році, якби не агресія Червоної Російської імперії (СРСР).
Звісно не варто ідеалізувати тітоїзм, але стає очевидно, що чим більше давали свободи, тим в країнах «соцтабору» жилося краще.
«Соціалізм без свободи – це рабство» (Михайло Бакунін).
Соціалізм в окремо взятих підприємствах
Якщо переваги радянського та навколорадянського режиму приходиться шукати мало не із лупою, то дійсність дає нам ряд підприємств, де насправді перемогли соціалістичні ідеї.
Єврейські комуни, або ж кібуци – яскравий приклад того, що колективна власність на засоби виробництва не тільки можлива, а й достатньо ефективна. Як підтвердження цього є той факт, що кібуци і досі відіграють значну роль в сільському господарстві Ізраїлю. Комуни звісно майже всі відійшли від принципів утопічного комунізму, але це кардинально не міняє їх колективістської ідеології. Їх приклад чудово показують, що соціалістичні підприємства справляються, як із ринковою економікою, так із науково-технічним прогресом.
Знаменита «Мондрагонська корпорація» є союзом робочих кооперативів. Там теж колективна власність. Щоб зрозуміти міць даної економічної структури, Автор наведе лише декілька фактів: по-перше, дана корпорація – перша в регіоні Басконія; по-друге – сьома в Іспанії; по-третє – об’єднує понад 250 компаній та понад 90 тисяч працюючих. Безумовно позитивними особливостями їх організації є:
— колективне голосування по всіх питаннях життя підприємства. Як наслідок начальство будь-якого кооперативу не має права отримувати зарплату більшу в 9 разів, ніж самий низько оплачуваний робітник того ж кооперативу, хоча в середньому по корпорації – це в 5 разів. Хоча є кооперативи із співвідношенням 3:1. Також зарплата працівників на 13% вища, ніж середня зарплата по Іспанії;
— солідарність. Особливо вражає наступний момент: якщо один із кооперативів стає неприбутковим, то успішніші кооперативи діляться(!) грошима та всіляко підтримують, щоб уникнути втрати робочих місць.
Також в Іспанії в міжвоєнний період (1911-1939) до приходу Франко діяли підприємства анархо-синдикалістської НКП (Національної конфедерації праці). В свій час вони провели в Каталонії перехід підприємств, що залишилися без господарів під робочий контроль. Статистика тих років показує, що ефективність соціалістичних анархістських підприємств була навіть вищою, ніж капіталістичних. І досі даний профсоюз залишається потужним.
На сьогоднішній день успішно діють підприємства «профсоюзу відкритих заново підприємств» в Аргентині. Виникли вони в результаті захоплення (читай – експропріації) чи як вони називають локаутів (окупації підприємств) збанкрутілих фірм звільненими працівниками. Своєрідним прапором і першопрохідцем є компанія «FaSinPat», що по-іспанськи розшифровується, як «фабрика без босів». Багато експертів, а саме неоліберальних, стверджували, що прості робітники не справляться із управлінням. Як показав час – експерти помилилися, і на підприємствах необов’язково мати «ефективних» приватних власників. Також в Аргентині функціонують лікарні, школи та готелі під робочим контролем.
В США та Сполученому Королівстві, який вже рік функціонує «AK Press» — незалежне видавництво та дистриб’ютор анархічної літератури, де прибуток ділиться рівномірно між працюючими. Була організовано в 1987 року, де із самого початку працює на принципах відсутності будь-яких начальників.
В Франції і досі діє фабрика «LIP», яка в 1970-х роках стала одним із символів культурної революції в Парижі 1968 року. І по цей день конкурентоспроможні та виробляють годинники. Там в Франції взагалі є своя столітня історія. От 17 квітня 1871 року Паризька комуна передала продуктивним робочим асоціаціям у власність всі промислові заклади, що були покинуті власниками.
Найсвіжішим прикладом можуть служити венесуельські «соціалістичні комуни». В планах є побудувати їх до 200 штук. Вже на даний час вони самостійні в прийняті адміністративних питань, а також у використанні майна та грошей.
Подібне зустрічалося навіть під час комуністичних революцій. Наприклад, у кінці 1910-х в Росії чи на Кубі в 1960-х роках. Правда, завдяки диктатурам «червоних» партій робоче самоуправління перетворилося на театральну фарс-виставу.
Та й взагалі існування в сучасному світі розвинутого кооперативного руху, нам доказує, що колективна власність конкурентоспроможна в ринковому середовищі.
Соціалізований капіталізм
Капіталізму, як такого, в чистому вигляді, практично на разі не існує. Власне капіталістичному суспільстві притаманна різка соціальна диференціація. Тоді постає питання: чого стала більша соціальна справедливість ? Автор насмілиться сказати, що тому послужили наслідки численних економічних криз та депресій, а також страх приходу комуністів до влади. І все це змусило соціалізувати капіталізм.
На даний час населення має різноманітні соціальні виплати. Не треба забувати і про встановленні розміри мінімальних зарплат та робочого часу. Пам’ятаймо, що капіталістичній складовій не характерна турбота про соціальну захищеність. Турбота про населення – це винахід соціалізму. Все це є плодами інтеграції соціалістичних ідей в капіталістичну економіку.
На сьогоднішній час існує три форми взаємопроникнення соціалістичних та капіталістичних форм господарювання: економіка перерозподілу доходів (скандинавські країни); соціальна ринкова економіка (решта країн Європи); соціалістично-орієнтована ринкова економіка (Китай та В’єтнам).
Перед кінцем, Автор згадає одну із рис соціалізму, а саме суспільна власність на територіальний та інтелектуальний простір. Можна стверджувати, що в даний час – це конституційне положення майже всіх країн світу, де чітко вказано, що природні ресурси є власністю народу. Найбільшого прогресу в цьому питанні досягла Швеція. До прикладу, громадяни країни мають право культурно і безплатно відпочивати в зелених зонах навіть на приватній території, за умови, що це не буде заважати господарям. Також можливо згадати і про публічні бібліотеки, що мають вільний вхід та фінансуються, по-суті, народом.
P/S
Із цього всього можна зробити глобальний висновок: соціалістичне суспільство не реалізоване до кінця на практиці, але достатньо успішно реалізовані його елементи.
Андрій Дмитрук
