Поль Рікер

Поль Рікер  народився взимку 1913 року у Франції, в родині  промисловця. Виховання сину  надала  його матір. Батько ж намагався  втілити у ньому  характерні чоловічі моральні риси: мужність, відважність, терплячість, незламність.  Після закінчення  Сьорбони, Поль  досить довгий час займався дослідженням  філософії, його більше цікавив екзистенціалізм Карла Ясперса, саме тому молодий філософ  присвятив  свою працю йому, яка отримала назву «Карл Ясперс і філософія існування». Її він написав  у співавторстві з Мішелем Дюфреном. А також  він цікавився  філософію Габріеля  Марселя, намагаючись у такий спосіб  зрозуміти, що є спільного, а що відмінного у них з К. Ясперсом.

У 1948 році  публікує  ще одну працю, яку називає «Габріель Маркес і Карл Ясперс». Філософія  таїнства і філософія парадокса», а у 1955-1964 році видає працю під назвою «Історія та істина»; з 1955 по 1960 рр. – публікує  працю «Філософія волі»; у 1965 – «Про інтерпретацію. Нариси про Фрейда». З дослідження герменевтики  пише  філософську працю «Конфлікт інтерпретацій», яку видав у 1969 році.

У  1975 році  займається екзистенціальними  пошуками, пише  ще 2 праці:  «Жива метафора», а також  «Час і  повість» (вийшла у трьох томах, час її написання 1983 – 1985 рр.), вже після  них,  Рікер  займається  вивченням  герменевтики, феноменології, філософії  екзистенціалізму  Хайдагера, Бубера і інших. Низку своїх праць він присвятив  саме цим  наукам, зокрема це  такі праці як:  «Від тексту до дії. Нариси з герменевтики ІІ», «В школі феноменології» (опубліковані у 1986 році);  «Я як інший» — у 1990 році; «Перша книга для читання: Про політику» (у 1991 р.);  «Друга книга для читання: Країна філософів» (у 1992 р.); «Третя книга для читання: На межі філософії» (опубліковано у 1994 році); в тому числі «Критика і переконаність» (у 1995 р.) і «Інтелектуальна біографія», яку було опубліковано у 1995 році.

Рікер  ставить перед собою  завдання – розроблення  концепції людини ХХ століття.  Внесок для побудови  такої концепції  було зроблено  зокрема феноменологією, філософією життя, екзистенціалізмом, персоналізмом, психоаналізом, герменевтикою, структуралізмом, аналітичною філософією, моральною філософією,  політичною філософією, тобто усіма течіями або ж напрямками, що існували у ХХ столітті, які мали в собі закладені ідеї античного світу,  міфологічне мислення, спираючись також на своїх попередників – німецьких класичних  філософів – І. Канта, Г.Гегеля, Фіхте.

Поль Рікер  намагається визначити  усі ці вчення і узгодити  їх  в єдиній системі – феноменологічній герменевтиці.

Він   робить спробу  перенесення  питання  герменевтики в площину онтології, відмовляється  від  неї як одного із методів  пізнання, будуючи її як спосіб буття. Основне завдання філософа полягало в тому, що при створенні  філософії  життя  необхідно  скористатися  усіма можливими  ресурсами філософії духа Гегеля. І в такий спосіб, Рікер  хоче  подолати  крайнощі  між об’єктивізмом  і суб’єктивізмом, натуралізмом і антропологізмом, сцієнтизмом та анти сцієнтизмом, тобто ті протиріччя, які привели філософію до глибокої кризи.

Його  філософська діяльність розпочалася у 30-х  рр.. ХХ століття.   Поль на той час отримав прекрасну   класичну освіту у ліцеї міста Рене, Бретані, а потім і в Сорбоні. П’ять років  викладав  філософію для ліцеїстів.  Служив в армії  на початку Другої світової війни, потрапив у німецький полон концтабору Щецин. Читав  праці німецьких  філософів. Написав докторську  дисертацію по філософській праці «Вольове і свавільне», переклавши на французьку мову «Ідеї» Гусерля.

І після війни  він не  полишає  викладацьку діяльність, майже дванадцять років викладав  навчальну дисципліну – історію філософії у Страсбурзькому університеті, читав загальний  курс з філософії в славнозвісному французькій  Сьорбоні. З 1967-1970 рр. – працював  у Нантерському університеті, також викладав  в університеті міста Чикаго, на кафедрі, керівником  якої  був колишній Пауль Тілліх. Поль  Рікер  читає  лекції  і викладає в різних університетах світу: у Франції, Бельгії, США, Швейцарії, в тому числі у французькому коледжі  у Москві.

Найкращими своїми вчителями  він вважав  Едмунда Гусерля, Габріеля Маркеса, Карла Ясперса. Рікер  крім того цікавився філософією російського персоналізму, зокрема концепціями Миколи Бєрдяєва, Сергія Булгакова. Він навіть слухав лекції Бєрдяєва у Парижі. Федора Достоєвського  визнавав як великого філософа Росії, поряд з В. Шекспіром називав їх обох геніями світової літератури.

Великий вплив  на  особистість Рікера здійснили  мислителі: Кант, Гегель, Мен де Біран, Набер. У  доповіді Рікера  про  феноменологічне  дослідження уваги і його філософські зв’язки  стоїть завдання – співставити трактовану  феноменологічну  уяву з так званими проблемами  істини та свободи.

Істина  і свобода у  Рікера постають в такому собі екзистенціальному  трактуванні Габріеля Маркеса. Таким чином  філософ намагається  поєднати  феноменологію з екзистенціалізмом, запозичивши у першої – аналіз, а у другої – смисл  перевтіленого існування.

Людський  досвід має деяку подвійність, тому що сприйняття пов’язане  з об’єктом. Досвід – це активність, і він властивий  лише  орієнтованій вільній увазі.

Поль Рікер застосовує регресивно – прогресивний  метод для людської суб’єктивності. Він  аналізує ідеї  Гусерля, що були сформовану у праці «Криза європейських наук», особливу його увагу привернуло трактування  цього філософа  життєвого світу як  досвіду, що ґрунтується на відносинах між суб’єктом і об’єктом.

Однією із важливих концепцій  Поля Рікера  є поняття волі.  Волю  ототожнює  з  людським досвідом, вважаючи її  актом свідомості, людини в цілому. Воля  суб’єкта є відправною точкою, від якої можна слідувати  у двох напрямках:  дослідження  рухомої свідомості, яка собою відкриває  трансцендентне, а також інший – звернення до археологічного суб’єкта, його небуття.

Окрім того, мислитель  стверджує, що такі методології як археологія, теологія, есхатологія і дисципліни: психоаналіз, феноменологія духа і релігії за своєю будовою різні, здатні до інтерпретації. Але три з них  методології  рухаються  до розуміння  онтологічних  коренів, висловлюючи таким чином  залежність від існування. Тому психоаналіз  залежить  в суб’єктивній  археології, а феноменологія духу —  в образній теології свідомості, тоді як  феноменологія  релігії  прослідковується  у сакральних знаках.

Філософії і герменевтиці  необхідно  поєднати  ці три  розхідні інтерпретації, щоб потім стати тлумаченням усіх  існуючих  значень  світової культури.

У 70 – ті роки ХХ століття Рікер  розглядає  символічну проблематику  за допомогою такого інструмента як метафора.  Метафора може народжуватися з конфлікту, напруження,  при  поєднанні  слів у фразі.  Вона показує собою  символічну функцію мови, коли людська мова використовує  цю метафору, а буквальний  смисл починає відступати перед метафоричним. Відбувається співвідношення  слів суб’єкта з реальністю, його евристична діяльність поглиблюється. У метафоричних  висловлюваннях під час порушення семантичної фрази  є несумісність її буквального прочитання.

Поль Рікер помирає 20 травня 2005 року у місті Шатне — Малабрі, що у Франції

Богдан Стрикалюк