Не зважаючи на переслідування та репресії церкви в радянську добу з боку НКВД та КДБістів, в середині християнських громад виникали течії та спільноти, які характеризувались григоризмом та принциповістю в релігійних питаннях. В часи другої світової війни жахливим репресіям та нищівництву були віддані вірні греко-католицької церкви. Після смерті митрополита Андрея Шептицького, життя українських греко-католиків значно ослабло. Проте, в середині церкви виникали групи, які з одного боку намагались зберігати церкву, з іншої – показати свою принципову антирадянську направленість. До однієї з таких найбільших груп належали покутники, які виникли в рамках життя українських греко – католиків.Вітчизняні історики виділяють 1954 р., як початок попутництва, яке пов’язане з іменем підпільного греко – католицького священика Ігнатія Солтиса. Офіційна самоназва громади покутників – «Слов’янська церква Святого Духа» Отець Солтис вирізнявся своєю напримиренністю з комуністичною владою. Яскраво виражений антикомунізм – став основою для віросповідання покутників.
Послідовники Ігнатія Солитиса принципово відмовлялись вшановувати радянську символіку та державу, відмовлялись від ведення радянської документації, не вели трудової книжки. Крайні фундаменталісти попутництва навіть перестали користуватись своїми власними прізвищами, що в якійсь мірі збивало з пантелику державні комуністичні органи в питанні їх ідентифікації. Навіть в радянську добу офіційна позиція УГКЦ щодо покутників була негативною, і через богословські відмінності, євхаристичне спілкування між покутниками та українськими греко-католиками було припинене.
Отож, Солтис переглянув ставлення не тільки до партійних вождів, але й дійшов до Римської церкви. Так, на його думку, папа Іоанн XXIII — відрікся від християнської віри, оскільки пішов на зближення з компартією СРСР та російським православ’ям. Така крайня позиція не залишала байдужою як офіційну католицьку церкву, яка відлучила від себе Солтиса, так і радянську політичну систему. Цього й потрібно було чекати: у 1962 р. Ігнатія Солтиса заарештовують, і керівництво громади переходить до Антонія Поточняка. Для Антонія Україна – держава, в якій розташована головна битва сил темряви та добра. Відтак, на його думку, на небесах, Ісус Христос разом з апостолом Петром вирішили перенести центр католицької церкви з Римо до Станіславівщини (нині Івано-Франківщина) біля села Середнього, в якій протікала цілюща річка, воду якої, покутники використовували замість причастя.
До 1981 р., переважна більшість покутників вірила в те, що Ісус Христос і є сам втілений в Ігнатія Солтиса, який продовжує свою справу в Україні.
Щодо самої Радянської влади, то їх позиції щодо течії покутників не була однозначною. З одного боку, вони піддавались репресіям та переслідуванням, з іншого боку – спостерігалось і нейтральне ставлення у зв’язку з їх діяльністю, яка послаблювала та розділяла греко-католиків в Радянському союзі.
З часу проголошення незалежної України у 1991 р., покутники вийшли з підпілля, і на сьогодні мають малочисельні громади на теренах Івано-Франківщини, Львівщини та Закарпаття.
Реформою духовного та соціального життя покутників стала їх згода на одержання державних документів України. Покутники ведуть досить помірковане та моральне життя, відмовляються від користування зброєю, не беруть участь у війнах, і вірять, що сам Христос в Україні встановить своє царство і ліквідує усіх суперників.
Євген Распопов
Яка твоя реакція?
