Хоча спочатку вони складали лише невелику секту дисидентів, які віддавали перевагу принципам Жана Кальвіна, пуританство стало більш поширеним наприкінці XVI і на початку XVII століть. Вони чинили супротив використанню Книги загальних молитов, ієрархії англіканської церкви (яка відображувала ієрархію католицької церкви), використанню пахощів та музики під час богослужінь, а також багатьом іншим аспектам церковної літургії та практики. Під час правління королеви Єлизавети І вони були прийняті, але за наступного короля Англії, Якова І, вони зазнавали переслідувань.
Протестантська Реформація від 1517 до 1648 року розірвала єдність Католицької Церкви та зумовила появу різноманітних християнських деномінацій у країнах Європи. Серед реформаторів виділяється Жан Кальвін, який підкреслював необхідність буквального тлумачення Біблії та її відповідності у житті. У той же час, король Англії Генріх VIII створив англіканську церкву, залишаючи структуру католицької церкви майже незмінною.
Це рішення образило малу частину протестантів, які сподівалися на такий же радикальний розрив з католицизмом, як у інших країнах, наприклад, у Німеччині. Вони почали тихо виступати за подальші реформи. Англікани, співвірники цих людей, назвали їх «пуританами» за їхню спробу «очистити» Церкву. Цей термін був далеко не компліментом, відображаючи негативне ставлення англікан до пуритан, яких вони вважали надмірно напруженими у своїх запереченнях щодо аспектів поклоніння, які загалом вважалися нешкідливими та корисними.
Пуритани виступали проти не лише релігійних практик, а й культурних аспектів суспільства, зокрема свят та розваг. Вони відкидали традиційні святкування, такі як Різдво, а також виступали проти різноманітних форм розваг, включаючи цькування ведмедів, собачі та півнячі бої, театр. Їхня ворожнеча до таких видів розваг базувалася на переконанні, що вони сприяють моральній розпусті та нижчим інстинктам. Такий підхід показує, як пуританські ідеали впливали на соціокультурний ландшафт того часу, спрямовуючи суспільство відхилятися від традиційних форм розваг та святкувань.
Іван Гудзенко
