Історія релігій, Іудаїзм        14 Червня 2015        292         Прокоментуй!

«Плюралізм» в юдаїзмі та міжрелігійний діалог

plУ світлі релігійного плюралізму можливі дві тенденції у практиці релігійних інститутів: а) вони можуть, адаптуючись до ситуації, визнавати релігійну свободу і демонструвати толерантність щодо інших конфесій; б) вони можуть відмовитися від подібної адаптації, продовжуючи існувати та сповідувати свої догмати й істини у колишньому, початковому, вигляді.

Але паралельно з вибором цих позицій відбувається і процес їхньої політизації, що виявляється у зміні релігійних соціальних концепцій, утвердженні соціальної активності релігійних організацій, а також участі в економічних, політичних, соціальних і духовних процесах.

На сучасному етапі релігійний фактор присутній також у політичних та міжетнічних конфліктах. Представники ортодоксальних кіл нерідко виявляють активне неприйняття вірувань інших конфесій; мають місце конфронтація, прояви насильства, агресії на ґрунті релігійної нетерпимості, які як правило, ускладнюють етнічні конфлікти. У зв’язку з цим можна стверджувати, що без миру між релігіями неможливий мир між народами, окремими групами людей. Але парадоксально, що в юдаїзмі проблеми взаємовідносин світових релігій видаються менш складними, ніж конфлікти внутрішньоконфесійні, що призводить до невиконання інтегративної функції релігії – підтримки єдності людей у межах етнічної спільності. Адже юдаїзм є класичним зразком національної релігії.

Ортодоксія

  1. Згідно з ученням ортодоксів Бог є надприродою, надлюдською істотою, яка творить чудеса, чує наші молитви, знає про всі наші думки і вчинки. Він всесильний, уседобрий, усевидячий і скрізь існує.
  2. Тора, як ціле, а також її частина є словом Бога, яким воно було явлено на горі Синай, і вона обов’язково в усі часи. Коментарі мудреців, викладені в Талмуді та інших давніх джерелах також обов’язкові і є частиною Тори. Галаха і міцвот мають для євреїв основоположне значення, вони можуть інтерпретуватися по-новому лише видатними вченими та авторами. Ортодоксальні євреї повинні дотримуватися якомога більшого числа наявних 613 заповідей, не піддаючи сумніву волю Бога. Євреї не повинні наслідувати будь-який новий рух, вони зобов’язані зберігати традицію від покоління до покоління, забезпечуючи тим самим подальше існування єврейського народу.
  3. Літургія богослужіння в синагозі та молитви не повинні змінюватися. Єврейські діти повинні, як це було завжди, отримувати освіту в Єшивах, де головними предметами є Талмуд і Біблія.
  4. Єврейський народ був обраний Богом для того, щоб поширювати міцвот і слово Бога в усьому світі. Ортодокси переконані, що їхня версія юдаїзму єдино правильна і що інші течії та теорії в юдаїзмі якщо не гріховні, то принаймні небезпечні.
  5. Держава Ізраїль є Землею обітованою єврейського народу і повинна бути заснована на Торі, Галасі і традиції. Ці цінності – ключ до духовного відродження світового єврейства та єврейського закону.
  6. Ортодоксія, в принципі, готова контактувати з іншими єврейськими групами та напрямами (насамперед із тими, хто дотримується подібних поглядів), однак останнім часом усе менше прагне тісного кооперативного співробітництва.
  7. Ортодоксія майже не виявляє інтерес до питань зміни суспільного устрою, якщо мова не йде про суто єврейські справи або про досягнення ортодоксальним рухом власних цілей.
  8. Ортодоксія виступає, як правило, проти міжрелігійного діалогу, розглядаючи його як потенційну небезпеку для збереження своїх принципів.

Важливі фактори

  1. Ортодоксальне вчення засноване на виразних, чітко сформульованих та простих принципах віри.
  2. Оскільки вся Тора є словом Бога, ортодоксальному єврею легко зрозуміти, що від нього вимагається: без сяких сумнівів виконувати міцвот(заповіді).
  3. Прихильники ортодоксії з готовністю приносять значні жертви заради своєї релігії. Ортодоксальні євреї, в принципі, єдині, які у великому образі і дослівно виконують міцвот.
  4. Ортодоксальні общини через свої численні Єшивот підкреслюють значення широкої єврейської освіти.
  5. Ортодоксія підтримує тісні зв’язки із традиціями та минулим єврейського народу.
  6. Проблема в тому, що єврейська ортодоксальна традиція забороняє вивчати неєврейські світоглядні теорії, релігії інших народів.

Реконструктивізм

  1. Єврейство розглядається як релігійна цивілізація, що піддається постійним змінам і розвиткові та існує сьогодні в умовах демократії і вільного вибору.
  2. Єврейська цивілізація повинна забезпечити продовження одухотвореного творчого життя єврейського народу.
  3. Єврейські цінності слід інтерпретувати по-новому для того, щоб сприяти цьому існуванню і гарантувати йому майбутнє.
  4. Бог є природною силою, або процесом, а не потойбічною істотою. Бог – це сила, що веде до визволення людини. Наше уявлення про Бога повинно будуватися радше на досвіді, ніж на філософських роздумах.
  5. Реконструктивізм розглядає Тору не як божественне одкровення, а як протокол людських почуттів присутності Бога в нашому світі. Галаха і міцвот відтепер не є обов’язковими для євреїв. Тільки ті традиції і звичаї мають значення, які збагачують наше релігійне життя та об’єднують нас як народ. Люди повинні мати право вирішувати питання про дотримання тих чи інших заповідей демократичним шляхом
  6. Община повинна бути центром будь-якої єврейської активності. Мотиви можуть змінюватися, якщо змінюються наші етичні та релігійні уявлення і переконання.
  7. 7. Реконструктивізм відхиляє думку про те, що євреї є обраним народом. Однак він вимагає від євреїв, щоб вони виконували свою місію як народ, створений Богом за своїм планом.
  8. Реконструктивізм хотів би бачити в Ерец Ісраель духовний центр світового єврейського співтовариства, що збагачує євреїв усього світу новими етичними і релігійними ідеями.
  9. Світове єврейське співтовариство повинно бути об’єднане в «органічній» общині, які підтримують і зміцнюють одна одну.
  10. Соціально-громадська активність становить суть послання юдаїзму і повинне бути притаманна всім євреям.

11.Міграційні контакти часто призводять до проблем та взаємних докорів. Тому, якщо вони не служать загальним інтересам, їх потрібно уникати.

 Важливі факти.

  1. Реконструктивізм говорить про необхідність сприяння творчому існуванню єврейського народу.
  2. Реконструктивізм ставиться з повагою до традицій, не відчуваючи себе обмежений нею. Він указує на потребу людей самим брати участь у визначенні того, як вони повинні жити згідно зі своєю вірою.
  3. Реконструктивізм спирається на загальнодоступний людський досвід, а не тільки на старі тексти.
  4. Реконструктивізм інтерпретує традиційні цінності по-новому, виходячи із сучасних уявлень.
  5. Реконструктивізм нагадує нам про необхідність існування одночасно у двох цивілізаціях і можливість їхнього взаємозбагачення.
  6. Реконструктивізм стимулює процес подальшого духовного розвитку і ставить під сумнів віру у давню міфологію.

Консервативний юдаїзм

  1. Юдаїзм розглядається як релігійна цивілізація, що розвивається.
  2. Консервативний юдаїзм намагається врівноважити традицію і сучасність, теорії минулого та вимоги теперішнього і майбутнього.
  3. Головна мета юдаїзму полягає у продовженні існування єврейського народу.
  4. Консервативний рух сприймає Тору як Божественне одкровення, однак не в буквальному розумінні. Він вважає, що люди завжди брали участь в інтерпретації Тори. Отже, Тора та єврейський закон у ході історичного розвитку змінювалися. Консервативний рух наполягає на тому, що інтерпретація Галахи повинна періодично оновлюватися, тому що у світі постійно змінюються етичні, соціальні, економічні та інші відносини. Хоча консервативний рух надає великого значення традиції та очікує від своїх прихильників знання релігійного закону, він готовий, проте, погодитися зі зміною деяких ритуальних правил.
  5. Община, як і сім’я, є типовим єврейським інститутом. Єврейська община служить для задоволення різних потреб євреїв. Молитви і богослужіння можуть бути адаптованими до сучасних вимог, але повага до давньоєврейської мови і главенства традиції повинні зберігатися. Настійно рекомендується широка програма єврейської освіти, що включає мережу денних єврейських шкіл та гімназій.
  6. Єврейський народ становить єдине ціле і повинен об’єднатися у всесвітнє співтовариство.
  7. Ізраїль – це свята земля, і він повинен стати духовним та культурним центром євреїв усього світу.
  8. Важливо виявляти громадсько-соціальну активність у питаннях громадянських прав, а також прав людини.
  9. Повинен підтримуватися міжрелігійний діалог учених і рабинів, оскільки цей діалог сприяє миру, взаєморозумінню і гармонії.

Важливі факти

  1. Для консервативного руху в центрі розмірковувань про творче виживання стоїть єврейський народ.
  2. Консервативний рух прагне рівноваги між традицією і розвитком, старим і новим, ритуалами й етикою.
  3. Консервативний рух розвивається шляхом поступової адаптації, ніж різких змін.
  4. Оскільки консервативний рух не займає крайніх позицій, його підтримують багато євреїв.

Реформітський рух

1.Реформістський рух навчає, що юдаїзм – це релігія, що розвивається, постійно змінюється, аби  сучасною та актуальною.

  1. Допускається існування різних уявлень про Бога.
  2. Тільки етичні міцвот, які містяться в Торі, є Божественним одкровенням, і тільки вони через це обов’язкові. Ритуальні закони створені людьми згідно з релігійними потребами свого часу. Ці закони можуть змінюватися від покоління до покоління з метою забезпечення релігійного життя та об’єднання єврейського народу. Дотримання міцвот є справою совісті кожного. Вказівки щодо організації релігійного життя допомагають цьому.
  3. Молитва, богослужіння та мова молитвеника повинні біти зрозумілими для кожного покоління, повинні знаходити відгомін у душах людей.
  4. Євреї – це духовний народ, особливе місце якого полягає в тому, щоб познайомити світ з ученням монотеїзму та його етикою.
  5. Країна Ізраїль повинна стати духовним і моральним центром для євреїв усього світу, важливою умовою для цього є відділення релігії від держави.
  6. Соціально-гуманітарний ангажемент, обов’язки стосовно ближнього в дусі пророків Ізраїлю є основоположною суттю юдаїзму та обов’язкові для кожного єврея.
  7. Реформістський рух бере активну участь у міжрелігійному діалозі і переконаний, що це сприяє усуненню релігійних забобонів.

Важливий фактор.

  1. Реформістський рух динамічний, готовий до змін і відкритий для сприйняття нових ідей та поглядів.
  2. Реформістським рухом знову відкрита етична сутність юдаїзму, що часто ігнорується.При цьому зв’язок із традицією ніколи не втрачається.
  3. Реформістський юдаїзм навчає, що євреї можуть жити в цьому світі і разом із цим світом; вони повинні цікавитися сучасними світовими проблемами, бути частиною суспільства і залишатися при цьому євреями.
  4. Реформістський рух завжди відкритий для нових обрядів, церемоній та ритуалів, які зміцнюють єврейське життя.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРОГРЕСИНОГО(РЕФОРМІСЬКОГО) ЮДАЇЗМУ

В останні роки відбулися драматичні і безпрецедентні зміни у відносинах між євреями і християнами. Протягом майже двохтисячолітнього єврейського вигнання християни представляли юдаїзм релігією, яка завершила життєвий шлях, виконавши свою історичну місію, і, в кращому випадку, проклала шлях християнству, знайшовши в ньому свою завершеність.

Однак за десятиліття, що пролетіли з часів Голокосту, радикально змінилося саме християнство. Все більша кількість офіційних церковних структур – католицьких і протестантських – публічно заявляють, що каються за ті біди, які християни заподіяли юдеям і юдаїзму. Більше того, вони заявляють, що християнське вчення і проповідь можуть і повинні бути реформовані таким чином, щоб у них визнавався вічний завіт (договір – Ред.) Бога з єврейським народом. Вклад юдаїзму у світову цивілізацію і християнську релігію повинен отримати свою високу оцінку.

Ми переконані, що зазначені зміни повинні отримати відповідну оцінку з боку євреїв. Ми, міжконфесійна група єврейських вчених, звичайно, висловлюємо тільки власну точку зору, але ми також переконані, що сьогодні якраз і настав той момент, коли євреям потрібно задуматися над тим, що ж юдаїзм може сказати у відповідь.

В якості першого кроку ми пропонуємо вісім коротких тез, які стосуються можливих відносин між євреями і християнами.

Євреї і християни поклоняються одному Богу.

До появи християнства євреї були єдиними, вірившими в Бога Ізраїлю. Але ж і християни вірять в Бога прабатьків юдейського народу – Авраама, Ісака та Якова, творця Неба і Землі. І хоча християнські канони віри не є прийнятним релігійним вибором для євреїв, нас, єврейських теологів, радує, що через християнство сотні мільйонів людей прийшли до Бога Ізраїлю.

Біблія – книга, що є найвищим авторитетом і для євреїв, і для християн, і це неважливо, що євреї називають її «ТаНаХ», а християни – «Старий завіт».

Ми звертаємося до Біблії, щоб визначити свій релігійний шлях, духовно збагатитися і вивчити спадщину своєї релігійної громади. Ми витягаємо з Біблії один і той же урок: Бог створив світ і зберігає його. І кожен раз Біблія дає нам можливість переконатися в тому, що, уклавши завіт з народом Ізраїлю і давши йому своє Богом відкрите слово, Всевишній повів Ізраїль до праведного життя і, в кінцевому підсумку, принесе спокутування йому і всьому світу.

Так, євреї і християни в багатьох випадках розходяться у тлумаченні Біблії, але ці відмінності завжди слід поважати.

Як послідовники біблійної релігії християни розуміють, що Ізраїль був обіцяний і даний євреям як матеріальне втілення завіту між ними і Богом, і тому поважають їх право на цю землю. Для євреїв з часів Голокосту відродження єврейської держави на Землі обітованій стало найважливішим   здобуттям в житті.

Багато християн підтримують Державу Ізраїль з причин, набагато глибших, ніж суто політичні, ми, євреї, вдячні їм за цю підтримку. Ми також підтверджуємо, що єврейська традиція вимагає справедливого ставлення до всіх неєвреїв, які проживають в єврейській державі.

І євреї, і християни визнають моральні принципи Тори – П’ятикнижжя Мойсея. Головні з них – це невід’ємна священність і гідність кожної людської особистості.

За образом Божим. Цей моральний акцент є загальним для нас.

Він може лягти в основу поліпшення відносин між двома нашими громадами. Для всього світу він може стати доказом необхідності змінити життя наших побратимів, щоб протистояти аморальності і ідолопоклонства, які принижують і ображають нас. Це доказ особливо важливо в світлі безпрецедентних жахливих трагічних подій минулого століття.

Без багатовікової історії християнського антиюдаїзму і насильства християн по відношенню до євреїв не змогла б встояти і реалізуватися нацистська ідеологія. Занадто багато християн приймало участь в нацистських злочинах проти євреїв або ж схвалювало їх. Протест інших був недостатнім. Якби повне винищення євреїв було б успішно здійснено, згубне безумство нацизму звернулося б безпосередньо на християн.

Але сам нацизм не був християнським явищем, і ми вдячні тим християнам, які ризикували і навіть жертвували життям заради порятунку євреїв у роки нацизму. Сьогодні нові тенденції в християнській теології говорять про беззастережне засудження того презирливого ставлення до юдаїзму і євреїв, яким було відзначено ще зовсім недавнє минуле. Ми сподіваємося, що ці тенденції знайдуть своє продовження. Тому ми вдячні християнам, які відкидають таке ставлення до євреїв, і не звинувачуємо їх у гріхах, скоєних їх предками.

Християни знають Бога і служать Йому через Ісуса і християнську традицію. Євреї теж знають Бога, але служать йому через Тору і єврейську традицію. Євреїв і християн відокремлюють принципові відмінності, які не зникнуть доти, поки Бог не врятує світ, як це обіцяно в Писанні.

Але ці відмінності не можуть бути усунені до тих пір, поки якась одна громада стверджує, що її інтерпретація Писання є точнішою, або намагається використати політичну владу в своїх цілях.

Євреї здатні поважати вірність християн їх Одкровенню, і ми сподіваємося, що християни також з повагою ставитимуться до нашої вірності нашому Одкровенню. Ні на єврея, ні на християнина не повинно бути, надано тиску щодо прийняття їм протилежного віровчення.

7.

Ми переконані, що поліпшення відносин між євреями і християнами не підірвуть єврейської традиції і не прискорять культурної та релігійної асиміляції євреїв, чого вони справедливо побоюються. Нові відносини не повинні привести до змін у традиційних формах єврейського богослужіння, а також стати каталізатором зростання числа змішаних шлюбів між євреями і неєвреями та звертання євреїв у християнство. Не може мати місця і помилкова суміш юдаїзму і християнства.

Ми поважаємо християнство як віровчення, що зародилося в рамках юдаїзму і неабиякою мірою з ним пов’язане, але ми не розглядаємо його як якусь надбудову над юдаїзмом, щире прагнення до розвитку наших відносин можливе тільки за умови збереження кожним з нас недоторканості власних традицій.

Заради великої мети збереження миру і справедливості євреї і християни повинні налагодити співпрацю. Кожен з нас по-своєму бачить непокутуваність світу, яка проявляється у переслідуваннях і в злиднях, в деградації особистості і в стражданнях людини. І хоча справедливість і мир нам зрештою дарує Бог, наші спільні зусилля спільно з представниками інших вірувань допоможуть встановити Царство Боже, на яке ми так сподіваємося і до якого так прагнемо.

Кожен окремо, і всі разом ми повинні прагнути до того, щоб мир і справедливість прийшли на землю, і на цьому шляху нас надихає передбачення ізраїльських пророків: «І буде в останні дні. Буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята над пагорбами, і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть прийдіть, і зійдемо на гору Господню, до дому Бога Якового, і навчить доріг Своїх Він нас; і будемо ходити стежками Його »(Ісая 2,2-3).

Труїзм сучасного міжрелігійного діалогу полягає в тому, що представники різних громад віруючих повинні прийняти і цим, фактично, схвалити релігійне розмаїття та релігійно-культурний плюралізм. Якщо ми хочемо, щоб діалог був цілісним, треба дозволити кожному учасникові говорити про себе і бути собою. В жодній іншій сфері цю потребу не підкреслювали й не виділяли більше, ніж у юдео-християнському діалозі. Усі погоджуються, що для того, щоб покращити перспективи розвитку богослов’я, посилити співпрацю на соціально-етичному рівні, а також спонукати християн до каяття щодо їхніх антисемітських позицій та вчинків, слід будувати мости між юдейською та християнською спільнотами, які сприяли б примиренню та взаємному порозумінню.

Проте одну групу, яка могла б послужити таким мостом, а саме – спільноту месіянських юдеїв – фактично, не приймають ні юдеї, ні християни, які беруть участь у міжрелігійному діалозі. Багато людей називають такі групи і віруючих “юдео-християни” або “єврейські християни”. Ці титули передбачають потенційну можливість будувати мости. Оскільки люди, які належать до цих груп, є водночас і юдеями, і християнами, вони могли б очікувати доброзичливого розуміння з боку як юдаїзму, так і християнства.

Проте саме це і є найважливішим пунктом незгоди. На думку переважної більшості тих, хто задіяний у міжрелігійному діалозі, юдео-християни (а особливо месіянські юдеї) є найменш придатними до виконання функцій будівників мостів, їх взагалі усунуто від діалогу, не кажучи вже про якусь керівну їхню роль. При цьому учасники діалогу зовсім не стримуються від того, щоб говорити про юдео-християн із упередженням. Не визнаючи за месіянськими юдеями навіть права на самоназву, учасники діалогу – юдеї та християни – нав’язують їм свої власні дефініції. Фактично, месіянських юдеїв звинувачують у синкретизмі, шахрайстві, неадекватному ставленні до культу та збоченій поведінці, а їхні релігійні переконання та наміри зазвичай ставлять під сумнів.

Хоч за юдейською і християнською традиціями існування месіянських юдеїв вважається аномалією, не можна не зважати на той факт, що з апостольських часів і дотепер, у різні часи і в різних місцях, існував рух переконаних юдеїв, які вірили в Христа, і цей рух був сильним і динамічним [1 с. 335-336].

Починаючи з кінця 1960-х років, із появою руху месіянських юдеїв, виникла їхня нова певність у собі, результатом якої було щораз більше утвердження свого права бути тими, ким вони є, говорити про те, ким вони є, й очікувати, щоб інші приймали їх такими, якими вони є. Чи можна заперечувати реальність їхнього життя в Ісусі тільки тому, що вона не збігається з богословськими конструкціями деяких християн і юдеїв – учасників міжрелігійного діалогу? Чи ми, християни, відкинемо цих братів і сестер у Христі тому, що існування їх піднімає питання про допустимість інакшої релігійної традиції?

Мета месіянського юдаїзму – бути на сто відсотків єврейським і на сто відсотків вірним Біблії (що складається із Танаху і Нового Заповіту). Отже, він відмовляється пристосуватися до будь-яких категорій, винайдених людьми.

Головне заперечення християнства: «Ви відновлюєте перешкоду, що стоїть по середині». Невдоволення християн у зв’язку з розвитком месіянського юдаїзму часто виражається у наступних словах: «Ви відновлюєте «перешкоду, що стоїть по середині», яку зруйнував Месія (Єфесянам 2:11-16). Наголос, який ви робите на єврействі, порушить єдність євреїв і язичників у Месіанській Общині (Церкві)». [2 с. 16].

Головне заперечення юдаїзму: «Не можна бути євреєм і вірити в Ісуса». Найчастіше заперечення євреїв з приводу месіянського юдаїзму полягає у наступному: «Ви намагаєтесь поєднати несумісне – не можна сприймати Йешуа як Месію і при цьому залишатися євреєм». [2 с. 16].Але це зовсім не аксіома: по по-перше, сам Йешуа і його перші послідовники  були євреями; по-друге, протягом останніх двох тисяч років завжди були євреї, котрі вшановували Йешуа як Месію, Спасителя як Господа, залишаючись при цьому частиною єврейського народу, наскільки дозволяла єврейська община. Завдання: створити життєздатний месіянський юдаїзм. Проте завдання зі створення життєдієздатного мессіянського юдаїзму, що серйозно ставиться до історії та розвитку юдаїзму і християнства протягом останніх двадцяти століть, досі залишається невиконаним.

Рабі Гарольд Кушнір зазначав, що: «Юдаїзм, якщо його розуміти правильно може врятувати ваше життя від жалюгідної повсякденності. Але більше нічого він вам не може дати. Він може зробити ваше життя більш достойним. Мета – не у виживанні єврейського народу. Це – засіб. Головна мета заробити світ таким, яким Бог створив його на початку Творіння» [4 с. 537].

Загальнолюдські завдання продовження роду людського, пошук шляхів його виживання формують, як першочергове завдання в економічному захисті природи, захист самої людини. Нова філософія моралі повинна виробити нові життєві принципи, а можливо, по-новому усвідомити фундаментальні біблійні правила взаємовідносин у суспільстві в ім’я соціальної згоди різних конфесій і народів, людських груп, організацій та держав із різним рівнем розвитку та забезпеченості. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, і в цьому є покаяння сучасного індустріального суспільства, яке повинне найближчими роками сформувати підходи і принципи переходу до створення нових моральних та інтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби нагадати про „обвину­вачення справедливі” чи „обвинувачення брехливі”, як жарина, може стати джерелом нової всесвітньої пожежі, і їх слід побоюватися та уникати.

В 1995 році вийшло в світ дві праці ортодоксальних равінів з приводу месіанського юдаїзму. Це праця на той час равіна Одеси Ішайя Гісера під назвою «Ловцы душ. Правда о миссионерах» [6], сама назва коментарів не потребує, та збірник статей «Еврейская Тора и христианские миссионеры» яка починається із такої фрази: «Місіонерська діяльність з кожним роком представляє все більш серйозну загрозу для єврейської молоді усього світу». [7 с.3].

Плідні єврейсько-християнські зв’язки існували завжди. В обох релігій багато спільного, і в багатьох сферах об’єднання зусиль християн і євреїв може дати чимало. Навіть християнське місіонерство серед євреїв могло розцінюватися останніми як помилка, але помилка щира і продиктована найкращими почуттями. У цьому відношенні, однак дещо змінилося. Єврей і після Голокосту може сприймати спроби християн «навернути» його як щирі і доброзичливі. Але навіть при цьому вони не можуть бути припустимими надалі: по суті, це спроби зробити іншим шляхом те, що Гітлер намагався зробити по-своєму. Таку думку на християнсько-єврейський діалог висловлює єврейська сторона [8 с.271-272].

Багатостраждальна історія людства з моменту його виникнення, а особливо після виділення основних релігійних течій та їхнє розділення дві тисячі років тому, показує, що не можна підводити до жорстокого протистояння найбільш тендітне та найменш пізнане і таємниче – віру. Хай кожен гордиться своєю вірою, але не підносить її над Іменем, бо це – завжди джерело розбрату і провісник катастроф.

Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї віри вільним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбіжності віросповідання і традицій стануть дорогою взаємозбагачення спільної історії людства, а не каменем спотикання, приводом для вічних чвар.

Д-р Анатолій Мучник

Література

  1. Релігійна свобода і права людини. Місія і прозелітизм. Т.3 – Львів: «СВІЧАДО», 2004.
  2. Стерн Давид. Коментарий к Еврейскому Новому Завету. – М.: СИЛОАМ, 2004.
  3. Штереншис М. Многоликий иудаизм. – Герцлия: ISRADON,
  4. Телушкин И. Еврейская мудрость. – Ростов н/Д: «Феникс», 2001.
  5. Глиссер И. Ловцы душ. Правда о миссионерах. – Одесса: «Шомрей Шабос», 1995.
  6. Еврейская Тора и христианские миссионеры: Сб. статей. – Иерусалим: «Швут Ами», 1995.
  7. Многообразие и единство. Всемирный Совет прогрессивного иудаизма. – Иерусалим, 1995.
  8. Факенгейм Э. Что такое иудаизм? Современная интерпретация – Иерусалим-Москва: ДААТ/Знание, 2002.
  9. Рывкина Р. Как живут евреи в России? – М.: «Паралели», 2005.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook