Позиція Платона і його роль як очевидця
У платонівській версії Сократ згадує, що в залі суду були його друзі, серед яких Платон. Це підкреслює авторську претензію на правдивість. Проте Платон поєднує фактичний матеріал з філософським проєктом: він створює промову, яка одночасно відтворює риси реального Сократа й транслює власне бачення його місії. Твір має не тільки апологетичний, а й політичний характер, адже автор критикує афінську демократію та підносить образ філософа як носія морального знання.
Ксенофонтова версія: інший погляд на ті самі події
Ксенофонт не був присутній на процесі та передавав почуте від Гермогена. Його «Апологія» значно коротша і зосереджується на практичних мотивах Сократа. Наприклад, він наголошує на старості філософа й позиціонує смертний вирок як спосіб уникнути неминучих фізичних страждань. У його тексті менше філософської напруги та більше уваги до особистої гідності Сократа.
Спільні риси обох джерел
Попри відмінності, Платон і Ксенофонт сходяться у ключових фактах:
Сократа звинувачували в безбожності й розбещенні молоді; Мелет наводив приклад «божественного знаку»; Сократ здійснював перехресний допит; обидва автори згадують запит до Дельфійського оракула; після вироку Сократ відмовився пропонувати прийнятне покарання та не висловив каяття.
Збіг цих деталей дає підстави вважати їх історично достовірними.
Образ Сократа в античній літературі
Платон створює філософський портрет мудреця, який протистоїть нормам поліса. Ксенофонт відтворює більш стриманий і практичний образ людини, що послідовно дотримується моральних принципів. Різниця між двома «Апологіями» показує, наскільки багатовимірним був вплив Сократа на оточення.
У цих текстах закладено фундамент західної етики: ідея пошуку істини, принцип інтелектуальної чесності та переконання, що справжній філософ не поступається принципами навіть перед смертю.
Іван Гудзенко
