Погляди Піфагора значно вплинула на філософію Платона, яка включала концепцію остаточної істини, яка не підлягає ідеї, етичного способу життя відповідно до цієї істини, безсмертя душі, необхідності порятунку через філософію та навчання як пригадування. Концепції Піфагора очевидні у всіх творах Платона, але особливо в діалогах Менона та Федона.
У діалозі Менон головний герой Платона Сократ показує, як те, що називають «навчанням», насправді є лише «пригадуванням» уроків з минулого життя. Він доводить своє твердження тим, що молодий неосвічений раб розв’язує геометричну задачу. Платон стверджує, що якщо людина помре з неушкодженим розумом, вона «згадає» те, чого навчилася протягом цього життя, коли народиться в наступному. Те, про що хтось думає, що «дізнається» в цьому житті, насправді лише «пам’ятає» зі свого минулого життя, а те, що він знав у цьому минулому житті, запам’яталося з попереднього.
Платон ніколи не звертався до очевидної проблеми цієї теорії: в якийсь момент душа повинна була насправді «навчитися», а не просто «запам’ятати». Його твердження про те, що людина «пам’ятає» те, чого навчилася в ефірі між життями — не тільки в смертній формі — не вирішує занепокоєння, оскільки душі все одно доведеться «навчитися» в якийсь момент, чи то в тілі, чи поза ним. .
Твердження Піфагора про те, що «речі є числами» і що можна зрозуміти фізичний світ за допомогою математики, також фігурує в діалозі Менон, не лише через спілкування Сократа з рабом, але й через його аргумент, що чеснота є унікальною якістю, притаманною всім людям, незважаючи на їх вік, стать чи соціальний статус, так само, як «число» інформує та визначає відомий світ; людина розпізнає реальність через відмінність між єдністю та подвійністю. Це твердження було б спрямоване на розвиток знаменитої Теорії форм Платона, в якій він описує об’єктивний світ Істини, що стоїть над земною сферою, яка лежить в основі всіх людських істин і надає їм значення «істинності».
Для Піфагора математика була шляхом до просвітлення та розуміння, і, як він стверджував, «Десять — це сама природа числа», і під цим «числом» він мав на увазі не лише одиницю вимірювання, але й засіб, за допомогою якого можна було б зрозуміти світ. сприйняв і зрозумів. Він зазначив, як люди можуть рахувати до десяти на пальцях і, досягнувши десяти, повертаються до одиниці і починають знову. Подібним чином душа входила в тіло, жила певний час, помирала і поверталася туди, звідки почала, щоб потім знову пройти тим самим шляхом.
Іван Гудзенко
