Петро Могила – великий реформатор українського православ’я

Petro_Mohyla Перше ніж торкнутися  цієї постаті в релігійній  культурі, варто зауважити на  таких важливих  речах  як особистість  Петра Могили і його  безпосередній вплив на формування  духовно – культурних цінностей, їхнє прищеплення  українському народу. Насамперед  слід  звернути увагу  на  особливість підходу  київського митрополита  до  сучасних проблем  православного віросповідання, приєднання  інославних до православ’я, впровадження реформ у Православній  церкві  і інше. Варта уваги біографічна  характеристика  цієї особистості  в історії  відродження православ’я  кінця  XIV – початку ХV століття.

Петро Могила народився  1596 року в молдавському князівстві, міста Сучави (Румунія) в родині  власника  земельних  володінь Валахії та Молдови. У 1612 р. – у зв’язку з військовими баталіями і поразкою Могил  від  Кантеміра Мурзи, родина майбутнього київського митрополита  змушена  була тікати в державу – Річ Посполиту, в якій  шукала підтримки у найближчих своїх  багатих родичів: племінниці батька – Раїни Могилянки, матері Єремії Вишневецького, у володінні якого зосереджувалися землі Лівобережної України.Поступово  син Симеона Могили Петро почав засвоювати  духовну освіту у Львівській братній школі.  Своє навчання він закінчив  довгою подорожжю за межі України, слухав цікаві лекції в університетах Західної Європи. Пізніше  освоїв мистецтво володіння латиною.

Могила брав  участь у військовій баталій під містом Хотин,  знаходився під сильним  впливом київського  митрополита  Іова Борецького і з його допомогою  прийняв  чернецтво. У 1627 р. –  його було обрано  настоятелем Києво – Печерської лаври і підпорядковано Константинопольському патріарху, присвоєно носити титул «великого архімандрита» . Після смерті Іова Борецького йому було передано бібліотеку та призначено  духовним наставником. Під час того  як  Могила  став архімандритом лаври, між ним та Ісаєю Копинським  – наступником Борецького сталася ворожнеча. Петро Могила  не скорявся волі митрополита, окремо від нього облаштував собі при лаврі вище духовне училище з викладанням  вільних  наук  грецькою,  латинською і слов’янською  мовами.

У 1631 р. – було відкрито перше духовне училище під керівництвом Петра Могили. У 1632 р. – заручивсь підтримкою польського короля Владислава IV  він отримує дозвіл про незалежне існування православної церкви від  унійної. З його допомогою було засновано великий духовно – просвітницький центр  в Україні, який став носити назву  «Могилянської академії». Завдяки святительській діяльності Могили  набувало свого смислу  життя духовних  інституцій  в Києві. Сюди ж можна віднести  славнозвісний  собор Св.Софії. З визнанням  Петра Могили братчиками як опікуна і дотримувача канонів цієї школи і її юрисдикції  Константинопольському патріарху, в результаті відбулося об’єднання двох шкіл – лаврської та братської. Внаслідок  підтримки польського короля Петром Могилою при  Варшавському сеймі, що мало  важливу державну  вагу, архімандрит  отримав від монарха легітимність 4 єпархій та митрополій православної церкви; був призначений  митрополитом Київським із збереженням чернечого сану, а Ісайю Копинського цього церковного чину було позбавлено.

У 1633 р. – в місті Львові відбулася урочиста  посвята Петра Могили на  київського митрополита за участі львівського єпископа, який  представляв інтереси Константинопольського патріарха. Коли Петро Могила повернувся зі Львова до Києва його зустріли  з панегіриками (публічної похвальною промовою) представники братської і лаврської школи. Ним був вигнаний  з кафедри незаконний  митрополит Ісайя, а потім посаджений до в’язниці. Від Ісайї Копинського митрополит Петро  мав тільки одні неприємності, тоді  вирішив вдатися до більш крутих  мір: за його наказом  пристаркуватого хворого лжемитрополита Ісайю було схоплено вночі в самісінькому Києво – Михайлівському монастирі, в одній волосяниці, перекинуто  на коня, і доставлено в Києво – Печерську лавру.

Копинському  хоч і вдалося  звільнитися від  ув’язнення у лаврі, проте відчувалася його ненависть до Петра Могили. Ця ворожнеча тривала аж до самої смерті одного із них. За наказом польського короля, Могилі  було повернуто  монастирі та церкви, Собор Святої Софії, а також Видубицький монастир. Могила став фундатором та будівничим  багатьох церков, спочатку рівноапостольного князя Володимира у селі Берестове, що на Київщині, на честь трьох святителів, яка була передана братському монастирю.

Почалася серйозна робота по очищенню зруйнованих  останків Десятиної церкви у 1635 році. Усі необхідні засоби для монастирів та церков надсилалися Петром Могилою від матеріальної власності лаври,  за рахунок пожертв, які подавалися благочестивими людьми.   Митрополит  також звертався  до московського царя, щоб той допоміг  йому у цій благородній справі. Свою особливу увагу  митрополит звертає  на розвиток Могилянської школи, яка пізніше із духовного училища переросла в академію.

Петро Могила  намагався реформувати  саму православну церкву, був великим богословом на той час. Видав  багато богословських творів, зокрема  видав «Учительне Євангеліє» патріарха Каліста, свою книгу під назвою «Амфологіон» з переліком молитов, душе корисних повчань  на користь іудеїв; «Євхологіон» (молитовник, требник); «Православне сповідання» (катехізис у латино мовному варіанті), який було осуджено Київським собором 1640 року і підтримано Ясським собром 1643 року. У 1645 році Петром Могилою було виданою «Зібрання  короткої науки про артикули  віри православних кафоличних християн».

У 1662 р. – його катехізис  у грекомовному варіанті було відіслано для східних патріархів , а вже потім  на основі їхнього підтвердження – надруковано в місті Амстердам. Могила стає укладачем ще одного твору, що носить  різко полемічний характер «Літос» (Камінь). Твір був написаний ним  як обґрунтування  апологетики і протидію  унійним та римо-католицьким церквам. Тут вміщувалася літургіка з поясненням самого богослужіння, таїнств, обрядів , постів та свят, устрою православних храмів.  У Москві 1652 року  його полемічний твір було списано.  Петро Могила відправляв своїх  посланців до Москви для збирання пожертв на відбудову західноруської церкви. Він мав велике бажання облаштувати хоча б якийсь відділ  духовної школи у московській державі.

Мрія митрополита Петра Могили здійснилася після того, як чернецтво Київської братської школи стало навчати безграмотну молодь Москви. Могила бажав раз і назавжди покінчити з унійною неканонічною церквою, проте виявився прихильником  православного вчення з метою  єдності як західної так і східної церкви, і повернути її до того  вигляду, в якому вона перебувала ще з перших століть християнства, з визнанням обрядів , православного римського папи серед перших із патріархів. Він вважав, що ця єдність не зможе привести до розколу руського народу, а навпаки дасть можливість для його відновлення  с благословення  східних патріархів, підтримки московського царя і патріарха. Але цього на жаль не сталося, оскільки діяли лише політичні, а не церковні інтереси.

Навіть  тоді, коли король Речі Посполитої Владислав  вніс пропозицію щодо вибрання до сейму когось із православного і унійного духовенства восени 1636 року з обговоренням питання примирення обох сторін та утворення повноцінного Київського патріархату, православні не витерпіли, відразу ж виникла загроза  зросту агресії зі сторони козацтва та духовенства. Ісаєю Копинським покотилися чутки, що нібито Могила є віровідступником православ’я, натомість прийняв зовсім іншу віру, зрадивши істинній, поклоняється  римському папі.  Побоюючись бути окатоличеними та латинізованими, ченці монастирів Лівобережжя відправились спочатку до Москви, а потім до Дону, жахаючись передачі православної митрополії під латинську юрисдикцію.

Миттєва реакція була викликана  повстанням донських козаків під проводом таких отаманів як Павлюк, Остряниця та Гуня з метою призупинення переговорів між  православною та унійною церквами. Могила  вдається до інших дій. У 1645 році заручившись підтримкою Адама Кисіля, направляє  власноруч розроблений складений план  об’єднання  двох церков,  в ньому піддавали жорсткій критиці  духовенство Берестейської унії, за відсутність їхніх добрих намірів  та інше. Тоді  Могила пропонує скликати  духовенство нижчого  класу та дворянство  руських земель для вироблення чіткого плану об’єднання церкви.  Пропонує  сходу визнати першість римського папи з прямим керівництвом в межах  тих територій, в якому існувало ще до 1054 року, коли відбувся  поділ церкви і лише так  як про це фіксується у грецьких богослужбових книгах, єдність віри і ніякого підпорядкування папі.

Петро Могила  помер зимнього вечора  1646 року, свій аскетичний подвиг закінчив на п’ятдесятому році життя.  Могила – це великий реформатор православної церкви, і його рол полягала у духовно – культурному відродженні  людства як в  Москві, Речі Посполитій, так і у Великій Валахії, Угорській Русі. Перед своєю смертю митрополит написав  заповіт про передачу  бібліотеки, нерухомої власності Київській колегії, зобов’язував  священиків жити згідно його правил, кожного четверга згадувати його світлу пам’ять. Заповів  і іншим монастирям та церквам, лаврі  виконувати  встановлені ним  канони.  І як виявилося  вже потім, все, що мав Петро Могила  у своєму житті, він присвятив хвалі і служінню Богу.

До нашого часу відомі  його дві  проповіді: одна стосується  Хреста Господнього, християнина, інша – шлюбу князя Януша Радзивіла. Святитель і реформатор Русі мав задум написати  колосальну працю  «Життя святих», в тім йому цього не вдалося зробити. Існують різні версії щодо канонізації Петра Могили як митрополита Київського і всієї Руси – України.  У 1689 році  Московським церковним собором було визнано правильне вчення  про перетворення Святих Дарів братів Ліхуд, тоді як  викладена у «Літосі» Могилою доктрина  – це суцільна єресь. Московський патріарх Йоаким засудив  католицьке вчення  про перетворення хліба і вина як єретичне. В знак свого протесту склав свою книгу, що носила назву «Остен». Її автором  вважається такий собі Євфимій.

Книга містить у собі історію  дискусійного  питання.  Як додаток до цієї книги, єрусалимський патріарх Досифей відправив зібрання свідчень, згідно яких  вчення Ліхудів є істинним.  Собор в Москві  визнав єретичними не лише твори Мєдвєдєва, а й писання Полоцького, Могили і багатьох інших. Про книги Могили відгукувалися не  досить приємно, вважаючи її зло мудрим вченням, що ті у свою чергу названі солодкими спокусливими  іменами; вони містять  душе розтліваючи отруту як  зло мудрості так і новизни. Пізніше  про Могилу буде говорити видатний  поет і академік Санкт – Петербургу Востоков, називаючи його більш руським, ніж будь – який руський; людиною, яка прикрашає всю церковну історію; яка глибиною своєї мудрості та знань перевершує  сучасних ієрархів  Малоруських та Великоруських церков, Східної церкви; своєю любов’ю та подвигами на користь православної віри. Академік Востоков стверджує, що Могила не тільки захистив, а й відстояв честь і права Малоруської церкви, яка була  поругана римо-католиками та уніатами,  перед самим  королем Речі Посполитої. Тому реформатор Православної церкви  показав зразок духовно – навчального закладу в Росії через Могилянську колегію.

Іншу ж думку подає протоієрей  Флоровський,  вважаючи, що  в образі Петра Могили можна читати  два смисли. Важко було зрозуміти для нього ким насправді був Могила: ревним захисником православної віри, чи інших  поглядів. Але  його особистість вплинула  на  всю історію Західно – руської церкви та її культури. Чому партія латинян-уніатів висувала кандидатуру Могили, а не інших?  Якщо  Веніамін Рутський  вважав, що Петро Могила наближений ближче до унії з Римом, проти якого не висував жодних претензій, майже був у однодумності з римським папою, легко поводив себе з латино мовною літературою, то чому тоді  митрополит  вагався. Питання залишається до кінця не з’ясованим.

Згідно  постанови Священного Синоду УПЦ МП  митрополита Київського Петра Могилу було канонізовано  тільки для місцевого шанування, тоді як пропозиція його прославлення як святого була повністю відкинута самою ж комісією в Московському патріархаті. Можливо для цього існують суттєві причини не канонізації  київського митрополита. У грудні 2005 року Помісний собор РПЦ  не визнав канонізації Петра Могили, але ім’я самого святителя Русі  було вписано із власних розпоряджень тодішнього патріарха Московського і всієї Русі  Алексія (Рідігера).  Причина  може  носити не церковний, а власне політичний характер, через що  не відбувся нормальний процес канонізації  Петра Могили  церквою Московського Патріархату.

Богдан Стрикалюк

Обговорення: 2 коментарі
  1. Іван сказав:

    Чудова стаття. Зараз потрібно по більше писати таких статей про Великий Українців

    Відповіcти
  2. Ольга сказав:

    Чому ж якщо такий Петро Могила був хороший митрополит він не повернув із унії уніатів та не створив Автокефалії ?

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook