Фрідріх ІІ Штауфан перейшов всі можливі межі після того як Четвертий Латеранський Собор на чолі з папою Інокентієм ІІІ визнав його імператором. Наступник попереднього папи Інокентій ІV змушений був втікати в Ліон, в той час коли війська Фрідріха ІІ осадили Рим. Папою римським був скликаний в Ліоні собор, процес якого розпочався 26 червня і закінчився 17 липня 1245 року.
До діяльності собору долучилися сто п’ятдесят єпископів, східні патріархи, підпорядковані папі римському — константинопольський, антіохійськи, велика чисельність духовенства та мирян. В інших джерелах є згадка про перебування на Першому Ліонському соборі ігумена Петра Акеровича – посланця від Михайла Всевлодовича, князя Чернігівського, який мав очолити митрополичу кафедру в Києві.
Ліонський собор звинуватив імператора Фрідріха ІІ у тому, що він підтримував єресь, церковне гоніння. За неявку самого імператора віддано церковній анафемі та зміщений з трону. Розроблявся план по підтримці Латинської імперії у війні з імператором Нікеї Іоанном ІІІ Дукою, організовувався Хрестовий похід за звільнення Єрусалиму від монгольського війська.
Ліонським собором було прийнято двадцять два канони. Одна частина канонів стосувалася судочинства самої церкви, інша — захисту майнової власності.
Олексій Данческу
