Водночас усередині єврейського суспільства зростали ідеологічні суперечності. Поряд із поміркованими колами, готовими миритися з римською владою за умови збереження релігійної автономії, діяли радикальні угруповання, насамперед зелоти, які вважали будь-яке іноземне панування нечестивим. Акти насильства та локальні заворушення поступово переросли в загальнонаціональний рух спротиву.
Початок повстання
У 66 році н. е. напруження досягло критичної межі. Повстанці вигнали римський гарнізон з Єрусалима й захопили ключові адміністративні пункти. Значним моральним і стратегічним успіхом стала поразка римських каральних сил під командуванням легата Сирії Цестія Галла в перевалі Бетгорон. Ця подія зміцнила віру повстанців у можливість перемоги над імперією та сприяла формуванню революційного уряду, який заявив про контроль над більшою частиною Юдеї.
Римська відповідь і кампанія Веспасіана
Поразка Галла змусила імператора Нерона вжити рішучих заходів. Для придушення повстання було направлено досвідченого полководця Веспасіана, до якого приєднався його син Тит. Римська стратегія передбачала поетапне підкорення територій, ізоляцію осередків опору та поступове просування до Єрусалима.
Першим етапом стала кампанія в Галілеї, де оборону очолював Йосип Флавій. Незважаючи на спроби організувати спротив, єврейські сили не змогли протистояти дисциплінованим і чисельно переважаючим легіонам. Після тривалої облоги впала фортеця Йотапата, а сам Йосип Флавій потрапив у полон. До 68 року н. е. римляни встановили контроль над більшістю території Юдеї, залишивши Єрусалим у стратегічній ізоляції.
Облога і падіння Єрусалима
Вирішальна фаза війни розгорнулася навколо Єрусалима. Місто було охоплене не лише зовнішньою облогою, а й внутрішніми конфліктами між різними угрупованнями повстанців, що значно послаблювало оборону. Після сходження Веспасіана на імператорський престол у 69 році н. е. командування військами перейшло до Тита.
Улітку 70 року н. е. римські легіони прорвали оборонні стіни міста. 9-го числа місяця ава за юдейським календарем Єрусалим упав, а Другий Храм було зруйновано й спалено.
Завершення війни
Хоча падіння Єрусалима фактично означало кінець повстання, окремі осередки спротиву зберігалися ще кілька років. Найвідомішим з них стала фортеця Масада, де укріпилися радикальні повстанці. Лише у 73 році н. е. римський полководець Флавій Сільва після тривалої облоги захопив цю твердиню, що символічно завершило Першу юдейську війну.
Наслідки та історичне значення
Перше єврейське повстання завершилося повною поразкою Юдеї. Було знищено політичну автономію, зруйновано Єрусалимський храм, а значна частина населення загинула або опинилася в рабстві. Водночас ці події стали переломним моментом в історії юдаїзму: релігійне життя поступово змістилося від храмового культу до текстуальної та общинної традиції, що згодом визначило розвиток рабинського юдаїзму.
Іван Гудзенко
