Сицилія – ключовий стратегічний пункт, якого не легко захопити. У 282 році до нашої ери вся північно-східна частина Сицилії піддалася вторгненню мамертинців і в результаті була завойована ними. У 264 році до нашої ери сіракузький цар Гієрон ІІ бажав за будь-яку ціну повернути до себе Мессіну. Мамертинці у свою чергу просять допомоги римлян та карфагенців.
Приводом до розгортання Першої Пунічної війни стало зіткнення військ Риму та Карфагену. Сенат Риму приймає рішення взяти мамертинців як своїх союзників. Рим у свою чергу зобов’язувався захищати права тих, хот вступив з ними в союз. Прийняте рішення прямо суперечило укладеному в 306 році до нашої ери договору, в якому зазначалося про неможливість цієї держави мати володіння на острові Сицилії, а Карфагену – в самій Італії. Римляни ж звинуватили Карфаген у порушенні договору через прихід військ пунійського морського флоту Піра до гавані держави Тарент.
У цьому питанні, римська армія була набагато досвідченішою та сильною, недолік залишався у морському флоті. А от карфагенці мали міцний флот, досвідчених моряків, флотоводців, але малу чисельність армії. Коли ескадра римського консула Аппія Клавдія прибула, то побачила, що Мессіна вже контролюється військами Карфагену.
Клавдію вдається здійснити проникнення в Мессіну, проте не успішно. Сутичка призвела до захоплення кількох кораблів римлян карфагенцями. Він заманює командира пунійського гарнізону Ганнона нібито на народне зібрання і в той же час заарештовує його. Тортури над Ганонном змусили того віддати наказ аби гарнізон відступив. Після наказу карфагенці вбили власного адмірала, оголосивши війну Риму.
Військові дії для Риму на Сицилії ставали успішними. В результаті битви у 262 році до нашої ери із союзником Сіракуз Гієроном захопили місто Акрагант. Риму залишалося тільки одне – створення міцного флоту. Це стало поворотним моментом для Риму у Першій Пунічній війні у 264 -241 роках до нашої ери. Рим як аграрна країна, з сильною армією мала б стати міцною морською державою. Завдяки грецьким інструкторам вдалося виготовити сто двадцять військових кораблів.
Необхідно зазначити, що перевагою римського війська на кораблях були «ворони» (спеціальний абордажний місток з гострим гаком). Коли корабель римлян зближувався з ворожим, цей місток перекидали, здійснити маневру ворог не міг, а римським легіонерам залишалося тільки атакувати. У 260 році до нашої ери перша перемога сталася на Ліпарських островах. І як тріумф Риму підняли мармурову ростральну колону, котру прикрашали захоплені носи кораблів карфагенців.
У 256 році до нашої ери була здійсненна експедиція до Африки, з метою захоплення міста Карфаген. Консулом Регулом та римським військом було завдано кілька ударів по противнику, вдалося зайняти міста, чисельність їхня невелика. Карфагенці хочуть вирішити усе мирним шляхом. Самовпевнений Регул робить велику помилку, відпустивши частину війська в Італію. Використавши цей момент, вороги звертаються до грецьких найманців і завдають нищівної поразки армії римського консула. Консул потрапляє в полон, а недобиток римського флоту, потрапляючи під морський шторм гине.
Поразка в Африці через самовпевненість однієї людини привела до серйозних втрат римської армії. Рим з цим так просто змиритися не міг. У 251 році до нашої ери римляни захопили місто Панором, карфагенці змушені були тікати з Сицилії якнайшвидше. Проте Карфаген теж так просто не здавався. Карфагенськими військами острова Сицилія у той період керував талановитий полководець Гамількара Баркі, чинячи спротив римським військам. Розгорталася справжня арена морської битви, в ході якої у 241 році до нашої ери новий флот Риму розніс карфагенян під Егатськими островами (західна частина узбережжя острова Сицилія).
Двадцять три роки війни виснажили Карфаген, він йде на заключення мирного договору з Римом. Мирний договір 241 року до нашої ери передбачав сплату контрибуції та звільнення Сицилії для Риму. Звісно ж, мирний договір довго тривати не міг, що привело до загостреного конфлікту з Римом. Рим порушив мирний договір через захоплення островів Корсика та Сардинія у 238 році до нашої ери, змушуючи виплачувати тисячу двісті талантів, компенсувати збитки військових розходів, коли карфагенцями робилися спроби придушити бунти в островах.
Рим отримав остаточну перемогу над Карфагеном. Це був кінець Першої Пунічної війни. Залишалося невирішеним і питання політичного та економічного панування в Західному Середземномор’ї. Ні військово-політичне значення та сила Карфагену зламані не були. Суперництво двох держав надалі продовжувалося. Такі обставини зумовили нове зіткнення між Римом та Карфагеном, що переросло в ще одну битву в історії під назвою «Друга Пунічна війна».
Пегас
