У попередній тематиці нами у стислій формі було подано поняття християнства, що поряд з іудаїзмом та ісламом відноситься до авраамічних релігій, включно із ключовими проблемами, розглянутими Першим і Другим Вселенськими соборами та тими висновками, до яких самостійно прийшли. Продовжуючи цю тему, слід зупинитися на подальшій стадії розвитку інших Вселенських соборів, беручи до уваги важливі доктринальні питання.

Отож, Третій Вселенський собор в місті Ефес був зібраний 431 року з метою з’ясування двох позицій – несторіанства і ортодоксів щодо особи Діви Марії: то ким насправді вона є ? Звичайною людиною чи  Τέοτοκον (Богородиця). Так як Несторій не міг володіти знаннями Священного Писання, дати теологічне обґрунтування своєму твердженню – зазнав поразки на цьому соборі, будучи звинуваченим у єресі, яку швидше черпав з апокрифів. Не відступаючи від власних єретичних поглядів за рішенням єпископів собору єретика Несторія було анафемовано.

Період становлення християнства. Вселенські собори

Четвертий Вселенський собор 451 року в Халкідоні вирішував  одне із значущих христологічних  питань – дві природи в Ісусі Христі на противагу вченню Євтихія, попередньо осудивши Діоскора за влаштований ним так званий «розбійницький собор» 449 року, який майже не дійшов до кровопролиття. Собор піддав осудженню несторіанство, а потім дав анафему монофеліту  Євтихію за упередження і не відхід від єресі про Ісуса Христа, який не має божественної волі, лише людську.

П’ятий собор 553 року отримав назву «Другого Константинопольського», відбувся при правлінні візантійського імператора Юстиніана. На ньому були переглянуті твори, в яких помітили схильність Федора Мопсуєтського, Феодорита, Кірського до несторіанства. Слід несторіанства було знайдено майже у всіх творах Федора, критика анафематизмів Кирила Олександрійського – у Феодорита, листи до Марина, перського єпископа – в Іви. Спостерігалася також відсутність папи Вігілія та інших учасників. Папи Вігілій та Пелагій однозначно визнають це зібрання, проте до кінця  VI  століття Західна церква разом з іспанськими соборами  не визнала його. Тобто сам собор не займався прийняттям канонічного права, а розглядом дискусії щодо «трьох глав» (маються на увазі ті три глави помилкового вчення, що стосувалися Федора, Феодорита, Іви).

Шостим Вселенським собором (Третім Константинопольським), діяльність якого відбулася у 680 році  за імператора Констянтина Пагоната, адже тут висувалися питання дискурсу: монофелітське і монофізитське вчення, розв’язання христологічної проблеми, усунення недоліків, теологічні погляди і осудження прихильників монофелітства. Відсутні церковні правила. Собором постановлено рішення визнання двох природ і двох воль в Ісусі Христі (людської і божественної). Існуючі в Єгипті християни – копти не визнають другої природи Христа, лише першу. Вірменська апостольська церква переконана в цьому теж.

Остаточну крапку в усій системі східного ортодоксального  богослов’я поставив Сьомий (Другий Нікейський ) собор 787 року. Діяльність собору проходила під контролем імператриці Ірини. Були порушені питання іконоборства та іконошанування. Прихильницею останнього стала імператриця Ірина. Іконоборці вважали, що ікони ображають християнство, тому що не можна зобразити те, чого насправді не можна, подібне ж шанування приводить до ідолопоклонства.

Іконобрці вели боротьбу з зображеннями і тими, хто їм поклонявся. Чинилися спотворені речі: здерту фарбу розмішували з Причастям, а тим, що зображали фрески на стіні – накреслювали обличчя гострим предметом, відсікали пальці. Іоанну з міста Дамаск відсікли руку, щоб не зміг нанести на себе хресне знамення. Після надзвичайного зцілення руки написав догматики – піснеспіви, які прославляють Пречисту Діву Марію – матір Ісуса Христа. Є автором системи віровчення, що увійшли в єдину книгу «Точний виклад православної віри». Дана доктрина торкалася віри в Бога, земного і божественного світу, людини, первородного гріха, Божих атрибутів, дві приооди в Христі, три види служіння Ісуса Христа, Викуплення, Зішестя в пекло, Воскресіння, Вознесіння, Церкви воюючої та Церкви торжествуючої.

Собор виніс двадцять два канони. Гальською церквою вказаний собор визнаний не був. Визначення Сімох Вселенських соборів прийняла Римська церква. В тім притримувалася лише тих правил, що відносилися до собору, а інші, які йшли всупереч папським декреталіям – ними не сприймалися.

Вселенські собори – це зібрання представників духовенства зі всього всесвіту з метою вирішення та розв’язання  конкретних тринітарних, христологічних, сотеріологічних проблем, з’ясування, аналізу, теологічного обґрунтування, прийнятих рішень, подальшої реалізації в захисті прав церкви та віруючих із збереженням християнської віри.

Виступаючи проти єретичних наук, вони стали справжнім живим плацдармом з міцним фундаментом. На нашу думку це була найбільша перевага Церкви над віровідступниками, адже потрібно було мати вагомі  теологічні  переконання, обізнаність у Священному Писанні для подолання єретичної науки, яка викривляє божественну істину.

Чимало зусиль довелося докласти отцям вселенських соборів, щоб сформувати усі відповідні догмати – незаперечні істини, збережені та захищені Церквою і подати їх в оригінальному вигляді. Усі вони зробили величезний внесок у сучасне  догматичне богослов’я, систематизацію котрого закінчив ава Іоанн Дамаскін.

Цим універсальним  за своїм змістом твором послуговується  в наш час ортодоксальна церква. Підкреслені дуже важливі концепти, розглянуті в систематичному точному викладі самої християнської доктрини.

Пегас