Сам Іммануїл Кант вводить поняття трансцендентальної логіки. За Кантом, трансцендентальна логіка є наукою походження, обсягу та об’єктивної значущості апріорного знання. Насамперед дана наука стосується законів розсудку та розуму, розглядаючи взаємодію рецептивності та спонтанності.
Трансцендентальна апріорі насправді співвіднесена з предметом. Дана наука має дві частини. Перша з них торкається начал та принципів, за якими мислиться предмет, тоді ж як друга – критикою діалектики суперечностей розуму. В кантівській філософії обидві частини необхідні в розумінні досвіду. Першою дисципліною виступає трансцендентальна аналітика, іншою – трансцендентальна діалектика. Трансцендентальною аналітикою визначається оцінка застосування розсудку в емпірії, а діалектикою –застосовується критика розуму та розсудку в поза фізичному світі.
Трансцендентальна аналітика сформульована головними положеннями: зв’язністю та єдністю окремих досвідів; поняттями, застосованими у досвіді, з рахуванням правил єдності зі зв’язністю; поєднанням досвідів за певними правилами під поняттями як необхідної умови поєднання свідомості із самосвідомістю. Трансцендентальна діалектика Канта присвячена критичному аналізу розуму, тобто можливості ставити принципи для себе самого та оперування ідеями та поняттями з відсутністю предмету в чуттях. Її спрямовують для того, щоб вивчити суперечності розуму, з йог видимістю, що в результаті призводить до формування метафізики. Трансцендентальною діалектикою аналізуються паралогізми з антиноміями та ідеалами чистого розуму, виходячи з аналізу та важливого відкриття, що має необхідний характер суперечності розуму.
В питанні, стосовно досвіду діалектикою зроблені такі важливі висновки: по-переш надані аргументи, за якими знання є самі по собі в досвіді, особливо його межах. По-друге природою розуму долаються межі того ж самого досвіду як свідчення наявності та дієвості регулятивів розуму та їхньої спекулятивної природи. Отож, вчення щодо начал кантівської «Критики чистого розуму» трансцендентальною естетикою, аналітикою та в певній мірі діалектикою стали визначенням теорії досвіду з підставою можливостей утворення так вже названої метатеорії досвіду.
Пегас
