Історія релігій, Історія філософії        06 листопадаа 2015        198         Коментування вимкнено

Парадокс матеріалістичного пантеїзму

                                                       [На малюнку зображений                     символ пантеїзму - спіраль] «Deus sive Natura» «Бог або Природа»

[На малюнку зображений символ пантеїзму – спіраль]
«Deus sive Natura»
«Бог або Природа»

Ідея того, що навколишній світ і є Богом, далеко не нова. Ще в Античній Греції стверджували, що Логос тотожний світу (Природі). Та же адвайта-веданта – напрям в індуїзмі – теж має явний пантеїстичний характер.

Але особливої популярності ідея «всебожжя» набула після відомого нідерландського філософа Бенедикта Спінози, слова якого взяті в епіграф. І по цей день він вважається чи не найвідомішим пантеїстом. Якщо до нього, хоч і були філософи-пантеїсти, але Бог мав мати трансцендентний аспект, то після нього Бог міг стати іманентним. Отже матеріалісти, моністи та натуралісти (філософія) стали віруючими в Бога. Ще цікавішою ситуацією стала, коли з’явилися атеїстичні натуралісти.

  1. Взаємовиключаючі позиції

Як «всебожні», так і «безбожні» натуралісти, по визначенню, визнають Природу самодостатньою, щоб не бути створеною іншою силою. Також між ними немає дискусії щодо первинності матерії та монічної суті світу. Єдина суттєва різниця, це те чи варто Природу називати Богом. Таким чином виникає дискусія.

Якщо праві пантеїстичні натуралісти, то : її атеїстичні колеги насправді визнають Бога – Природу, але не можуть зрозуміти, що це Бог; більшість «атеїсті» в не є атеїстами. Вони просто заперечують інші варіанти Бога, а саме моно-, полі, панен- теїзм та пан,- деїзм. Висновок : «атеїстичні» натуралісти, по-суті, вірять в Бога, та є пантеїстами. Між іншим Дао, Брахманм та інші іманентні Першопричини / Вищі Прояви стають богами. Назвемо, це позицією «П».

Якщо праві атеїстичні натуралісти, то : їх пантеїстичні колеги називають Природу тим, чим вона не є, а саме Богом; дані «пантеїсти», по-суті, не є пантеїстами. Вони просто стверджують, що Бог може мати не тільки іманентну, а й і матеріалістичну природу. Висновок: «пантеїстичні» натуралісти, по-суті, не вірять в Бога, як такого, і тому є атеїстами. Також, ті ж іманентні Виші Сили можуть бути богами Назвемо, це позицією «А».

Отже, стає очевидним, що А і П не можуть бути одночасно вірними, тому що : або Природа – Бог, або не Бог; або атеїсти не розуміють, що вони признають Бога, або пантеїсти не розуміють, що таке «Бог»; або Бог лише трансцендентний, або може бути іманентним.

Також вирази: «атеїсти вірять в Бога» є абсурдом, бо по визначенню атеїсти не вірять; «пантеїсти не вірять в Бога» є внутрішньо суперечливим, так як пантеїзм – одна із форм віри в Бога.

Так, як А і П не можуть бути одночасно правильними, то виникає дилема : або П – правильно, а А – неправильно; або А – правильно, а П – неправильно. Одначе, дана дилема помилкова і тому виникає трилема. Остання додає третій варіант: і А, і П – неправильно.

Спробую зробити огляд всіх можливих варіантів.

  1. Захист і А, і П

Незважаючи, на вищеописану несумісність, є думка, що А і П не суперечать один одному. Дискусія щодо визначення терміну «Бог» має семантичний характер, тобто кожен вкладає у дане поняття свій зміст. Бог у обох філософіях органічно вписується у їх космологію. І взагалі, кожен має право на свій світогляд.

У своїх координатах : пантеїсти – віруючі, бо їх Бог – це Природа ; і навпаки – у атеїстів. Всередині ми не знаходимо жодних суттєвих суперечностей. Постмодернізм, думаю, варто записати сюди.

Але якби існували лише А чи лише П, то не було би суперечностей між ними. Та ми чудово знаємо, що А і П існують, і тому при зіткненні виникають діаметрально протилежні відповіді на одні, і ті ж самі запитання.

  1. Критика П і А

Природа – це метафізичний принцип, так само, як і Бог, тому не мають особливого смислового значення, і є лише пустими філософствуваннями. Так, спрощено скажуть частина позитивістів та будиська школа ваджраяна.

Ідеальне (дух, свідомість, інформація, ідеї) є первинними в світі. Так заперечитимуть противники матеріалізму – ідеалісти, хоч теїсти, хоч атеїсти. А дуалісти натякнуть, що є неоднорідність світу.

Фундаментальні принципи буття є не пізнаваємими, тому не розумно Природу ставити у центр світу. Бо це не можна бути перевірено. Почуємо таку позицію агностиків. А філософські скептики добавлять, що не має критеріїв пізнання, який світ є насправді, в тому числі Природа і Бог.

  1. Захист П і критика А

Напевно, тут можна використати позицію анти-метафізиків, але з іншої сторони. Тобто, якщо і Природа, і Бог є метафізичними, то аж принципової різниці між ними немає. І можна їх, хоч приблизно, але прирівняти один до одного.

Можливо, вони вкажуть, що як і Природа, так і Бог-Творець породжують всі явища у світі. Та й взагалі, коли говориться про Бога, то інтуїтивно вкладається розуміння, що – це щось незрівнянно більше, чим людина, щось «Вище» та основа/чи майже всього буття. Останнє правильне для Природи, якщо її розглядати у рамках натуралізму. Імануїл Кант називав би їх «річ у собі», а той же Бенедикт Спіноза – субстанція – незалежна першопричина в його значенні.

  1. Захист А і критика П

Скажу, що дотримуюся саме цієї позиції. Атеїсти, зокрема Річард Докінз, називають не-атеїстичний натуралізм «прикрашеним» або «поетичним» атеїзмом.

Думаю, що причина може критися у крайнє негативному іміджі терміну «атеїзм» у давнішні часи. Є два чисто гіпотетичних варіанта. Перший, Спіноза та його сучасники (наприклад, Бруно чи Кузанський) прийняли атеїзм, але боячись переслідувань, і тому «уточнили», що Природа – це в їх розумінні Бог. Так вони не виглядали безбожниками. Другий, дані філософи, хоч і сповідували атеїзм, але не могли самі себе назвати атеїстами, бо для них це було крайнє неприйнятне слово. Це подібно, як п’яниці не визнають своєї проблеми, та не називають себе п’яницями.

Більш аргументованим є звернення до ознак Бога і Природи. Перше – має хоч якийсь аспект трансцендентності, ідеалістичну природу та хоч якийсь психічний аспект (розум, особистість). Друге ж, навпаки, – лише іманентна, матеріальна та повністю позбавлена персональності.

У філософських колах, по вищенаведених критеріях, є традиція відносити весь пантеїзм, та навіть панентеїзм. до категорії «відносний метафізичний атеїзм». Поряд з ними туди ж попадають: Дао, Брахман, Нус, Логос, Світова Душа та інші іманентні сутності. Як на мене, то доцільніше ці всі релігійні/навколо релігійні варіанти називати терміном «не-теїзм» (заперечення Бога-Творця).

Інші теїсти, включаючи пантеїстів-нематеріалістів, погодяться, що Бог – це не Природа. А монотеїсти, деїсти та політеїсти додатково вкажуть на надприродність та акт творіння.

Та й далеко не всі дані пантеїсти бажають використовувати поняття «Бог». Чи не дивно, що «всебожжя» без Бога ?

Насамкінець, наголошу, що логічно неправильно називати два явища однією категорією.

P.S.

Одначе ради справедливості, треба сказати, що сам Спіноза не сповідував дану версію пантеїзму, та навіть не використовував таке поняття.

«Я считаю Бога имманентной (как говорят) причиной всех вещей, а не трансцендентной. Вместе с [апостолом] Павлом и, быть может, вместе со всеми древними философами, хотя и иным образом, я утверждаю, что все находится в Боге и в Боге движется. …Однако, если некоторые полагают, что «Богословско-политический трактат» основывается на той мысли, что Бог и природа (под которой они понимают некоторую массу или телесную материю) суть одно и то же, то они совершенно ошибаются.»

Лист Ольденбургу [листопад або грудень 1675 р.]

Дмитрук Андрій

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook