Кабаніс з раннього віку виявляв інтерес до поезії та медицини. Його перспективна політична кар’єра була залишена на користь наукових досліджень, однак він залишався активним у суспільному житті. Серед його близьких знайомих були такі видатні особистості, як граф де Мірабо, якому Кабаніс допомагав як лікар під час його останньої хвороби. Він також спілкувався з Дідро, Аламбером, Кондорсе, Кондільяком та Гольбахом, а також знав Бенджаміна Франкліна та Томаса Джефферсона під час їхнього перебування в Парижі.
Кабаніс вважав, що життя — це організація фізичних сил, а думка є результатом «секреції» в мозку, аналогічної до секреції жовчі печінкою. Він стверджував, що поведінка людини залежить від розташування природних елементів, а свідомість є лише наслідком механічних процесів. За його словами, душа є зайвою, оскільки всі психічні явища можна пояснити через фізіологічні процеси. Однак наприкінці життя Кабаніс дещо змінив свої погляди, визнаючи, що «его» (індивідуальне «я») може бути нематеріальним і безсмертним. Він не бачив у цьому суперечності зі своїми попередніми теоріями, оскільки вважав, що навіть нематеріальні аспекти можуть існувати в межах механістичного світогляду.
Кабаніс наголошував на тому, що всі аспекти людського досвіду, включаючи емоції, мислення та моральні рішення, можна пояснити через фізичні процеси. Цей підхід зробив його одним із провідних представників механістичного матеріалізму у французькій філософії.
Ідеї Кабаніса мали значний вплив на розвиток філософії медицини та фізіології. Його праці стали мостом між філософією Просвітництва та сучасними науковими підходами до вивчення людини. Він також вплинув на розвиток матеріалістичних теорій у XIX столітті, зокрема на філософію позитивізму.
Іван Гудзенко
