Народившись у Шартрі, Ніколь здобув освіту в Парижі, де вивчав богослов’я та стародавні мови. Його зв’язок із цистерціанським абатством Пор-Рояль-де-Шам — центром янсенізму — став вирішальним. Тут він викладав філософію та літературу, співпрацюючи з Антуаном Арно, лідером янсеністів. Разом вони створили низку педагогічних праць, зокрема «Логіку, або Мистецтво мислити» (1662), яка поєднувала аристотелівську логіку з християнською етикою.
Політичні переслідування янсеністів змусили Ніколя втікати до Нідерландів і Німеччини, але завдяки дипломатичним зусиллям Арно він повернувся до Франції, де завершив свої головні праці.
Янсенізм
Янсенізм, заснований Корнелієм Янсеном, критикував певні догми католицизму, наголошуючи на необхідності Божої благодаті для спасіння та обмеженій свободі волі людини через первородний гріх. Ніколь став ключовим ідеологом цього руху, використовуючи полемічні тексти для захисту його принципів. Його стратегія поділу «питання факту» на дві частини дозволила янсеністам уникати прямого конфлікту з Римом:
Чи є доктрини янсенізму єретичними? — Так.
Чи викладав їх Янсен? — Н1.
Ця хитра тактика дозволила руху зберігати вплив, не порушуючи формальної лояльності до Церкви.
Полеміка та протестантизм
Після 1669 року Ніколь зосередився на боротьбі з протестантизмом, використовуючи свій літературний талант для захисту католицької догматики. Його праці «Правомірні упередження проти кальвіністів» (1671) та «Так звані протестанти, викриті в розкольництві» викликали суперечки через їхню суперечливість: критики зауважували, що аргументи Ніколя могли бути звернені і проти католицької церкви.
Важливим епізодом стала співпраця з Блезом Паскалем. Ніколь переклав латиною його «Провінційні листи» під псевдонімом, що підкреслило його роль як посередника між філософією та теологією.
П’єр Ніколь втілював складність XVII століття, де релігійний фанатизм переплітався з інтелектуальними пошуками. Його роботи, хоч і маргіналізовані історією, залишаються цінними для розуміння динаміки конфліктів між вірою, розумом і владою. На сьогодні його спадщина нагадує про те, як полеміка може стати мистецтвом, а мораль — полем битви за людську душу.
Іван Гудзенко
