У 1902 році Вайнінгер захистив докторську дисертацію у Віденському університеті, присвячену питанням статі, моральності та характеру. Цього ж дня він прийняв християнство, що стало важливим символічним жестом, який пізніше багато хто інтерпретував як бажання відмежуватися від свого єврейського походження. Однак, цей крок також вказував на глибоку кризу особистої ідентичності, з якою боролась молода людина, яка прагнула знайти своє місце у світі, де соціальні та культурні кордони були дуже жорсткими.
Праця «Стать і характер»
Праця «Стать і характер» опублікована у 1903 році, стала єдиною великою науковою роботою Вайнінгера. Ця книга містила як наукові дослідження, так і філософські роздуми про природу статі, моральності, релігії та суспільства. Основною тезою книги було твердження, що кожна жива істота поєднує в собі різні пропорції чоловічого та жіночого начал.
Вайнінгер вважав, що «чоловічий» елемент представляє позитивність, продуктивність і моральність, тоді як «жіночий» — аморальність, пасивність і непродуктивність. У цьому контексті його уявлення про стать виходили далеко за межі фізіологічних відмінностей між чоловіками та жінками; він розглядав ці принципи як універсальні категорії, що поширюються на всі аспекти життя, включно з соціальними, моральними й релігійними явищами.
Антисемітизм і контроверсійні ідеї
Один із найсуперечливіших аспектів книги — розділ під назвою «Про юдаїзм», де Вайнінгер намагався осмислити свою єврейську ідентичність через призму власної філософії. У цьому розділі він порівняв юдаїзм із жіночим началом, називаючи його аморальним і непродуктивним, протиставляючи його християнству, яке, на його думку, було чоловічим, продуктивним і моральним. Ці ідеї не лише віддзеркалювали глибоку особисту кризу Вайнінгера, але й стали підґрунтям для поширення антисемітських настроїв серед його читачів.
Парадоксально, Вайнінгер, будучи євреєм за народженням, фактично засудив власну культурну спадщину. Його самоненависництво й заперечення юдаїзму створили ґрунт для критики, особливо з боку єврейських інтелектуалів, які відкидали його крайні та часто нелогічні узагальнення. Проте ці ж самі ідеї зробили Вайнінгера популярною фігурою серед антисемітських кіл, зокрема у нацистській Німеччині, де його робота використовувалась для виправдання расової ненависті. У той час як багато єврейських мислителів рішуче відкинули Вайнінгера, деякі філософи, такі як Людвіг Вітґенштайн, вважали його впливовим мислителем, попри всі суперечності.
Самогубство та спадщина
4 жовтня 1903 року, лише через кілька місяців після публікації «Стать і характеру», Вайнінгер застрелився у віці 23 років у кімнаті будинку, де помер Людвіг ван Бетховен, одного з його героїв. Його смерть стала шоком для інтелектуальних кіл, а також додала постаті філософа трагічної містичної аури.
Попри те, що Вайнінгер прожив коротке життя і написав лише одну важливу працю, його ідеї залишили значний слід у філософії та культурі. «Стать і характер» породила багато дискусій у різних сферах: філософії статі, моральної філософії, соціології та навіть релігієзнавстві. Однак його спадщина залишається глибоко суперечливою через антисемітські та мізогіністичні погляди, які пропагувались у його працях.
Іван Гудзенко
