Такі умови існували у Стародавній Греції в ІV столітті, тут вперше були створені теоретичні системи. Античними філософами Фалесом та Демокріт пояснювалася реальність через призму природніх начал на противагу самій міфології.
Філософом Арістотелем вперше було описано закономірності природи, мислення, суспільства, висунуто об‘єктивність знань, логічності, переконливості. В античний період стали обумовлюватися такі галузі знань як геометрія Евкліда, механіка Архімеда, астрономія Птолемея.
Свій вагомий внесок у розвиток науки в середньовічний період зробили арабські філософи. Вони працювали працювали у площині різних галузей зань: математики, медицини, астрономії, з якими тісно перепліталася філософія. Сюди можна віднести Аль – Кінді, Аль– Фарабі, Ібн – Сіну, Ібн – Рушда, Біруні. У Західній Європі на основі релігії почав формуватися філософський напрям – схоластика, розвивалася алхімія та астрологія.
З алхімією було пов‘язане вивчення природної речовини та її з‘єднаннь. Алхімія підготувала підгрунття для розвитку майбутньої науки – хімії. З допомогою астрології спостерігали за небесними світилами. Астрологія дала поштовх для розвикту сучасної науки – астрономії. Період Нового часу характерний розривом з релігійного имслення введенням новго методу дослідження науки – експерименту (досвіду). Експеримент та спостереження ще більше розширили пізнавальну сферу науки. Теоретичні міркування поєдналися з освоєнням природи на практиці, а це у свою чергу сильно посилило можливості пізнання науки. Ця подію періоду XVI-XVII століття дістала назву «наукова революція». Вона дала світу видатних вчених, зокрема Галшея, Гарвея, Декарта, Гюйгенса, Ньютона. Перш за все це було повязано із зародженням однієї із галузей зання – природознавства.
Науковій революції довелося пройти складний шлях до остаточного встановлення через півстоліття. Поштовх розвитку науково-технічній революції дав Нікола Коперник, а його справу продовжували Галілео Галілей, Йоган Кеплер. У 1543 році Коперник публікує книгу під назвою «Про обертання небесних сфер». У ній він стверджує, що Земля і усі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця. Науковець підтвердив, що Земля — це не небесне тіло. Своїм твердженням Коперник перекреслив антропоцентризм, релігійни легенди про те, що Земля є центром Всесвіту за міркуваннями Птолемея. Галілео Галілей здійснив великі досягнення в розвитку фізики, проблем руху, астрономії, в якій обгрунтовував свою позицію щодо геліоцентричної системи. Ним було відкрито 14 великих супутників планети Юпітер, фази Венери, планету Сатурн, велику кільікість зірок.
Велика заслуга Галілея у тому, що у природопізнанні досить часто використуовував два науков методи – спостереження та досвід. Не менш важливими є досягнення Ісаака Ньютона у механіці. Ньютоном було відкрито закон всесвітнього земного тяжіння, а на його основі розроблено теорію руху небесних тіл. Йому приписують наукові досягнення в площині механіки, оптики, математики. Наступні революційні відкриття були зроблені у XVIII столітті в площині астрономії – Кантом та Лапласом, хімії – Антуаном Лавуазьє. До цього періоду можна віднести Ломоносова, який скористався попередніми заннями у галузі природознавства.
ХІХ століття призвело до енймовірних революційних переворотів в природознавстві. Новий час, спираючись на експеримент та механіку заклав міцний фундамет для встановлення звязку між наукою та виробництвом. Потрібен був новий поштовх у наковому занні та більш глибокий синтез, я кий би зумів поєднати результати наук. Цього було досягнено науковцями Маєром, Джоулем, Гелгольмцем завдяки відкриттю законів збереження та перетворення енергії, я кі забезпечили єдину основу у розідлах фізики та хімії. Велике значення має для науки створення Шваном та Шлейденом клітовинної теорії, через яку було продемонствровано структуру усіх живих організмів.
Ще одна заслуга в розвитку природознавства належить Чарльзу Дарвіну із його теорією еволюції в біології. Відводиться також місце для Мєндєлєєва, який було розроблено періодичну систтему елементів, доведено внутрішній зв’язок між видами речовин. До кінця ХІХ – початку ХХ століття відбувається наступний переворот у наковому мисленні, на зміну законам механіми приходить відкриття електрону та радіоактивності. Таким чином з‘являється ще одна галузь науки – елекродинаміка. Наукова революція здійснюється спочатку у фізиці і поступово переходить в інші відгалуження науки.
Такий процес розвитку елекродинаміки пов’язаний з видатними науковцями світу – Максом Планком та Альбертом Ейнштейном.
Відкриття елекрону, радію, перетворення хімічних елементів, теорія відносності, квантова теорія стали справжнім проривом у площині мікрокосмосу та швидкості у ньому. фізика вплинула на хімію. За допомоги квантової теорії було з‘ясовано приоду хімічних зв‘язків, перед наукоюю та виробництвом відкрито широкі можливовсті хімічного перетворення речовини, відбулося проникнення у сам механізм спадковості. Розвиток генетики привів до формування хромосомної теорії. В середині ХХ століття стрімкого оберту набрала біологія.
У цій науці були зроблені геніальні фундаментальні відкриття молекулярної структури ДНК Кріка та генетичного коду Вотсона. Сьогодні ж наука є надзвичайно складним соціальним феноменом, яка пов‘язана з цим світом. Її можна розглядати з чотирьох сторін. З теоретичної сторони вона ввважається системою знань, формою суспільної свідомості. Із сторони суспільного поділу праці — вситупає формою діяльності, системою відносин між науковцями та навчальними закладами. Вона розглядаєтьься з точки зору соціального інституту та практичного застосування висновків та її суспільної ролі.
Тому існує поділ навчальних дисциплін на три групи. Першу представляють природні, другу – суспільні, третю – технічні. Кожну галузь науки можна розрізнити за допомогою їхнього предмету та методу. Існують фундаментальні та прикладні науки. Перші дають можливість пізнати закони, регулювати поведінку базисної структури природи, суспільства, мислення. Прикладні науки допомагають застосувати результати фундаментальних наук для того, щоб вирішити пізнавальні та соціально-практичні проблеми.
Філософією науки прийнято виділяти такі форми буття:
- наука як пізнавальна діяльінсть
- особливий вид світогляду
- специфічний тип пізнання
- соціальний інститут
Мета пізнавальної діяльності полягає в отриманні нових знань. Якщо для виробничої діяльності результатом є продукт, то для наукової — наукофі факти, обумовлення, гіпотези, теорії. Для виробничої діяльності важливим потсає один і той самий продукт, тоді як для наукової це є непринятним. наукова діяльність завжди праге до якоїсь новизни і заради цього може існувати.
Стрикалюк Богдан
