Це найпопулярніша епоха в історії Єгипту в наш час з найвідомішими фараонами 18-ї династії, такими як Хатшепсут, Тутмос III, Аменхотеп III, Ехнатон і його дружина Нефертіті, Тутанхамон, фараони 19-ї династії, такі як Сеті I, Рамзес II (Великий), і Меренптах, і 20-ї династії, такі як Рамзес III.
Саме під час нового царства ці єгипетські правителі відомі як «фараони», що означає «великий дім», грецьке слово для позначення царської резиденції. До Нового царства єгипетські монархи були відомі просто як «царі» і зверталися до них як «ваша величність». Той факт, що слово «фараон» так часто використовується для позначення будь-якого єгипетського правителя будь-якої епохи, свідчить про вплив Нового царства на сучасне розуміння єгипетської історії.
Нове царство є найбільш задокументованим періодом в історії Єгипту. Під час Середнього царства (2040-1782 рр. до н. е.) і Другого проміжного періоду рівень письменності розширився, так що на час Нового царства більше людей писали та надсилали листи. Крім того, Єгипет тепер підтримував контакти з іншими іноземними державами через дипломатичні відносини та торгівлю, що вимагало письмових контрактів, угод, листів між королями та векселів. Функціонування імперії також вимагало великої бюрократичної мережі, яка, звичайно, створювала величезну кількість письмового матеріалу, значна частина якого збереглася досі.
Під час Другого проміжного періоду іноземні королі, відомі як гіксоси, правили в Нижньому Єгипті з Аваріса, вперше чужинцям вдалося накопичити таке багатство та владу, щоб вони могли стати політичною силою в Єгипті. Гіксосів вигнав Яхмос I (бл. 1570-1544 рр. до н. е.), засновник 18-ї династії та періоду Нового царства, який миттєво взявся за захист, а потім розширення кордонів Єгипту, щоб створити буферну зону від будь-яких подальших вторгнень.
Пізніші фараони, особливо Тутмос III, розширили ці буферні зони в імперію. Ця імперія підвищить статус Єгипту на міжнародній арені, зробивши його членом коаліції, яку сучасні історики називають «Клубом Великих Сил» разом із Ассирією, Вавилоном, Новим Хетським царством і Королівством Мітанні, усі з яких брали участь у торгових та дипломатичних відносинах.
18-та, 19-та та початок 20-ї династії привели Єгипет на вершину могутності, але під час останньої частини 20-ї династії (відомої як період Рамессідів) ця влада почала слабшати, оскільки жерці Амона здобули більше багатства та впливу, а статус фараона зменшився. Силу культу Амона можна найкраще оцінити за розміром храму бога в Карнаку, до якого вклався кожен правитель Нового Королівства. До кінця Нового царства тільки в храмі у Фівах працювало понад 80 000 жерців, не рахуючи інших міст у різних районах. Найвідоміші з них були багатшими й володіли більшою кількістю землі, ніж фараон.
Єдність і сила, які були характерними для 18-ї та 19-ї династій, були втрачені протягом 20-ї. Нове царство закінчилося, коли жерці Амона стали достатньо сильними, щоб утвердити свою владу у Фівах і розділити країну між своїм правлінням і правлінням фараона в місті Пер-Рамсес. З втратою сильного центрального уряду та монарха Єгипет увійшов в епоху, відому як третій проміжний період, який характеризується постійним падінням влади та завершується перським вторгненням до Єгипту в 525 році до нашої ери.
Альона Дмитрук
