Буквальний сенс слова — «згасання», подібне до згасання вогню. Йдеться не про фізичне знищення, а про припинення полум’я пристрастей — жадання, ненависті й невігластва. Саме ці сили, згідно з ученням Гаутама Будда, підтримують коло страждання.
У західній культурі слово «нірвана» часто використовується для позначення стану екстатичного блаженства або небесного щастя. Проте таке тлумачення спрощує його філософський зміст і сприяло появі у XIX столітті уявлення про буддизм як «негативну» чи життєзаперечну релігію. Насправді нірвана — це не знищення буття, а припинення причин страждання.
Чотири благородні істини і припинення страждання
У першій проповіді після просвітлення Будда сформулював Чотири благородні істини — фундамент свого вчення. Третя з них проголошує «припинення» (ніродха) страждання. Саме цей стан і є нірваною.
Будда описував людське життя як занурене в дуккха — страждання, що включає народження, старіння, хворобу й смерть. Ці стани повторюються в безперервному циклі перероджень — сансара. Причиною цього циклу є кармічно зумовлені дії, що виникають із жадання та невігластва.
Нірвана з «залишком» і без «залишку»
Буддійська традиція розрізняє два аспекти нірвани. Перший — «нірвана з залишком». Вона досягається ще за життя, коли людина, пройшовши шлях до просвітлення, знищує причини майбутніх перероджень. «Залишком» у цьому випадку є фізичне тіло й психічні процеси, які продовжують функціонувати до смерті.
Другий аспект — «нірвана без залишку», що настає після фізичної смерті. Тут повністю припиняється ланцюг причинності, який підтримував існування у сансарі. Сам Будда, за традицією, досяг просвітлення у 35 років, а після смерті увійшов у остаточну нірвану, завершивши коло перероджень.
У ранній традиції Тхеравада нірвана трактується як кінцева мета індивідуального звільнення. Її досягнення означає повну свободу від страждання і залежності від умовного світу.
Махаяна і нове бачення нірвани
Із розвитком Махаяна у I столітті н. е. концепція нірвани зазнала переосмислення. У махаянських текстах інколи критично оцінюється прагнення до «нірвани без залишку» як надто індивідуалістичне. Натомість проголошується ідеал бодхісаттви — істоти, яка відкладає остаточне звільнення заради допомоги іншим.
У деяких махаянських джерелах стверджується, що Будда лише символічно «переходить у нірвану», адже його життя безмежне. Виникає поняття «безмежної нірвани» (апратістхітанірвана), яка не є ані сансарою, ані звичайною нірваною.
Видатний філософ Нагарджуна (II–III ст.) радикально заявляв, що між сансарою і нірваною «немає найменшої різниці». Це тлумачиться як вказівка на їхню спільну «порожність» — відсутність самосущої природи.
Нірвана є одним із найглибших понять індійської філософії. Вона позначає не втечу від світу, а трансформацію досвіду через подолання коренів страждання. Буддійські мислителі дискутували про те, що саме «залишається» у стані нірвани, проте незмінною залишалася її характеристика як безумовного й вільного стану.
Іван Гудзенко
