Життєвий шлях та інтелектуальне становлення
Ніколя Мальбранш народився в родині королівського секретаря Людовика XIII. Від народження він страждав від вади розвитку хребта, що обмежувало його фізичні можливості, але не завадило йому стати одним із найвизначніших мислителів свого часу. Після навчання філософії та богослов’я в коледжі де ла Марш і Сорбонні, Мальбранш приєднався до Конгрегації ораторії — релігійної організації, яка сприяла розвитку духовності та інтелектуальних пошуків. У 1664 році він був висвячений на священика.
Важливим моментом у його інтелектуальному житті стало випадкове знайомство з трактатом Декарта «Трактат про людину». Ця робота надихнула Мальбранша на систематичне вивчення математики, фізики та філософії Декарта, що стало основою для його власних філософських досліджень.
Основні праці та філософська система
Найвідомішою працею Мальбранша є «Пошук істини», видана у трьох томах у 1674–1675 роках. У цій роботі він розвиває свої ідеї щодо природи людського пізнання, критикуючи традиційні уявлення про причинність та пропонуючи власну доктрину — оказіоналізм. Серед інших важливих робіт Мальбранша —Діалоги про метафізику та релігію», яка вважається найкращим вступом до його філософської системи. У цих діалогах він розглядає ключові питання метафізики та релігії, демонструючи глибину свого мислення.
Оказіоналізм: центральна доктрина Мальбранша
Центральним елементом філософії Мальбранша є доктрина оказіоналізму, яка стверджує, що всі зміни у фізичному світі та в розумі людини безпосередньо викликані Богом, а не взаємодією між об’єктами чи особами. За Мальбраншем, те, що ми називаємо «причинами», насправді є лише «випадками», коли Бог діє, щоб створити наслідки. Ця ідея стала розвитком картезіанського дуалізму, який розділяє тіло та розум, але не пояснює їхню взаємодію.
Мальбранш вважав, що людське пізнання можливе лише через відносини з Богом. Відповідно до його доктрини, «ми бачимо все в Бозі». Це означає, що всі ідеї, які людина може сприймати, містяться в Божому розумі, а людський розум лише частково їх відкриває. Таким чином, пізнання стає не просто інтелектуальним процесом, а духовним досвідом.
Критика чуттєвого досвіду та ідеї
Мальбранш критично ставився до чуттєвого досвіду, вважаючи, що він має лише прагматичну цінність для оцінки шкоди чи користі для тіла. На його думку, чуттєві відчуття не можуть бути джерелом справжнього знання, оскільки вони оманливі та не відображають істинної природи речей. Натомість, лише ідеї, які містяться в Божому розумі, є об’єктами людського мислення. Ця концепція пов’язана з його уявленням про «інтелігібельне розширення» — архетипічну ідею сутності матерії, яка містить у собі всі можливі ідеї. За Мальбраншем, Бог створив світ, споглядаючи ці ідеї, які повністю відомі Йому, але лише частково доступні людям.
Філософія Мальбранша мала значний вплив на розвиток метафізики та епістемології. Його ідеї були предметом дискусій серед таких мислителів, як Лейбніц, Спіноза та Берклі. У 1699 році Мальбранш був обраний до Французької академії наук, що підтверджує його внесок у наукову думку.
Іван Гудзенко
