Ніфльгейм у скандинавській міфології

Ніфльгейм уявлявся у скандинавській міфології як холодний, темний і туманний світ, що асоціювався зі смертю та загробним існуванням. Він розташовувався у глибині світового дерева Іггдрасіль і мав особливе значення як у космогонії, так і в уявленнях про посмертну долю людини. У багатьох джерелах Ніфльгейм виступає простором, де панує богиня Хель, що тримала у своїй владі душі померлих.

Походження та місце у міфологічному світогляді

У космогонічних міфах Ніфльгейм описується як північний туманний регіон, що межував із первісною порожнечею — Гіннунгагапом. Саме там, у протиставленні з вогняним Муспельгеймом, відбулося творення світу: зіткнення холоду та спеки спричинило появу першої живої істоти — велетня Аургельміра.

У глибині цього царства знаходився колодязь Хвергельмір, з якого витікали численні річки, що оточували світ і формували космічний порядок. Вважалося, що саме з нього бере початок життя водна стихія, яка, поєднуючись з іншими елементами, забезпечувала рівновагу світобудови.

Світ мертвих і влада Хель

Згодом Ніфльгейм став сприйматися як простір смерті. Ті, хто не загинув героїчно у бою і не потрапив у Валгаллу, опинялися у володіннях богині Хель.

Символіка Ніфльгейму

Ніфльгейм символізував протилежність життю та теплу. Він був втіленням холоду, темряви й безнадії, але водночас уособлював космічну необхідність. Як одна з основ світобудови, ця сфера демонструвала, що смерть і темрява є невід’ємною частиною буття.

У поетичних джерелах, зокрема у «Старшій Едді», образ Ніфльгейму постає багатозначним: це і витік життя через Хвергельмір, і місце останнього спочинку душ, і частина космічної гармонії між силами холоду та вогню.

Іван Гудзенко