Неведичними школами називаються ті, які не прийняли, не визнають авторитетну книгу «Веди». До неведичних філософських шкіл відносять наступні: чарвака-локаята, буддизм та джайнізм. Так, наприклад, чарвака локаята представляє матеріалістичну школу індійської філософії. На жаль твори школи до наших днів не зуміли дійти. Частіше за все з цією школо в дискусію вступали брахманісти ведичної традиції.
Брахманісти –індуїсти різко заперечували відносини з представниками чарваки локаяти, праці яких сприймалися за єресь. Чарвака локаята – це вживаний індуїстський термін, синонім слова «матеріаліст». Значення слова «чарвака» асоціюється з фізичними задоволеннями, які приписували їм брахманісти, а «локаята» — ті, що відносяться до народу.
Основоположник школи, школа та її вчення
Створення школи приписують мудрецеві Брахіспаті. Позиція школи чарваки полягає в тому, що спостереження розуму відбувається тільки там, де присутнє тіло, тобто він є своєрідним простим атрибутом тіла. Попередником цієї школи був Бхарадваджі, міркування якого наведені в книзі «Махабхарата». Для цієї філософської неведичної школи чуттєвий світ який сприймається – предмет дослідження. Єдиним істинним джерелом пізнання є чуттєве сприйняття, піддаючи критиці інакодумців, котрі стверджували зворотне: надійне джерело пізнання – висновок та свідоцтво. В тому випадку, якщо сприйняття – єдине джерело пізнання, то не повинно бути більше віри в існування бога, душі, життя до народження, після смерті, в долю. Усе це виходить за межі сприйняття. Для чарваків головним є необхідність шести почуттів для пізнання, висновок, опосередковані знання не потрібні. На думку чарвак, складовою матеріального світу є повітря, вода, земля. Результатом комбінування зазначених елементів є утворення об’єктів, насамперед живих організмів, які після смерті перетворюються на такі ж елементи. Речі та все живе утворюється шляхом поєднання цих елементів.
Чарваки звинувачувалися у безморальності. На їхню думку сенс людського життя полягає у фізичному задоволенні. При розборі стає зрозумілим, же тіо пов’язується з насолодою, стражданням. Чарваками висувається теза щодо поєднання страждання та задоволення. Страждання випереджує радість. Радість відчувається за контрастом із стражданнями.
Буддизм також відносять до неведичних філософських шкіл. Він є світовою релігією, так само як християнство та іслам, філософським вченням. Утворюється у VІ столітті до нашої ери. Основоположником буддизму є Сідхартха Гаутама –Будда. Головною сакральною книгою буддизму виступає Тіпітака, написана на мові палі (80-ті роки І ст. до н.е.). Популяризація буддизму в Індії відбулася більше тридцяти років. До початку ІІ тисячоліття буддизм витіснили. Буддизм зумів сильно вплинути на філософську систему індуїзму.
У буддизмі сформувалися два напрямки шкіл: хінаяни та махаяни. В рамках першої і розвивалося вчення про звільнення як особистісної справи досконалої людини, котра присвятила для цього своє життя. Лише архати як досконалі здатні досягати нірвани. У другому напрямку Будда став обожествленим, розпочав свій розвиток культ щодо шанування бодхісатв (досконалі люди) та утворень сангхів (чернечих спільнот). За махаяною, кожен буддист, мирянин має можливість спастися, бодхісатва – це людина, яка співстраждає іншим, демонструючи людям шлях звільнення. Від початку буддизм формувався як самостійне етичне вчення, альтернатива брахманізму. Буддизм вважає дотримання ведичного ритуалу безкорисним. Та й зрештою сам Будда не обмірковував «метафізичної проблеми», адже важливим є навчання людей визволенню від страждання. До такого роду вчення належать чотири благородні істини з восьмирічним шляхом спасіння.
Перша благородна істина говорить про наповнення життя стражданнями, друга- що коренем страждань є прив’язаність до життя, третя – про можливість присікти корінь страждань, четвертий – про шлях присічення кореню страждань. У вченні про восьмирічний шлях спасіння наголошується на серединному, котрий у свою чергу заперечує аскетизм з суттєвою насолодою. Правильне розуміння істини, внутрішній настрій та людська поведінка приводять людину до нірвани. Нірвана порівнюється Буддою у вигляді незгасимого вогню. Нірвана – це відречення від спраги жити, самодостатність, тобто є повним звільненням. Навколо ядра склалося філософсько-релігійне вчення. Усе є наслідком закону причинності пратітьї-самутпи-да (залежне виконання). Ненавистю ніколи не припиниться ненависть, а добром люди мають відповідати к на добро так і на зло. Нірвана – благий стан, що є вищим за добро та зло. Не є абсолютним буття Бога, душі особистості, немає субстанційної основи.
Буддизм розробив концепції істинного буття та страждання. Істинним буттям виступає надбуття – небуття, що не висловлюється в конкретній характеристиці. Ототожнюється з нірваною та шуньєю (велика порожнина). У буддизмі не визнається принцип відмінності суб’єкта від об’єкта, духа та матерії. Стан страждання та визволення не лише є суб’єктивним а й об’єктивними різнорівневими реаліями.
Страждання у буддизмі можна розуміти не лише як певні муки, що викликані бажанням, а пульсування дхарми (енергетичний психофізичний елемент буття). Звільнення від страждання є одночасним припиненням хвилювання дхарми. Досягнення нірвани не є наслідком благодаті, а завоюванням того, хто звільнився, переміг себе.
Останньою неведичною філософської школою постає джайнізм. Джайнізм водночас є релігією так філософським вченням в індуїзмі. Вчення джайнізму подібне до буддійського. Основоположником джайнізму є Вардхамана, котрий ще відомий під іменами Махавіри (Великого героя) та Джини (Переможця). У джайнізмі розрізняють два напрями. Перший напрям називають дігамбарами (напівоголені), другий – шпетмбари (ті, які одягнуті в біле).
Джайніська онтологія поєднує дуалізм та плюралізм. У джайнізмі виокремлюються дві категорії: живе (джіва) та неживе (аджіва). Перша є вічною, живою та духовною сутністю – субстанцією окремих душ-джів, що перебувають на різнорівневому розвитку, які здатні до пізнання та діяльності.
Друга – є сутністю матеріальних субстанцій. До останніх відноситься: речовина з атомів, простір, час, тощо. Світ змінюється за кармічним законом. У недосконалому стані джіва з аджівою пов’язана, страждаючи від залежності, перебуває під сансарою. Досконалим станом вважається нірвана, мокша. Тільки правильне пізнання із суворим виконанням моральних вимог та приписів ведуть до мокші. Важливішим із них є дотримання принципів ахімси.
Чарвакам дорікали у тому, що ті прагнуть суворих насолод, в тім це не так. Більшість і них спостерігали насолоду в мистецтві шістдесятьох чотирьох видів. Ватсьяяною надавалося особливе значення для самоконтролю, духовній дисципліні, вишуканості з відсутністю яких людська насолода зводиться до рівня тварини. У філософії чарваки-локаяти заклику до аморалізму або розпущеності. Чарваки в соціальному плані виступали проти варн (каст). З повагою відносяться до своєї діяльності – землеробство та скотарство. Чарваки осуджували діяльність жерців, що ті прагнуть жити за рахунок інших, користуючись привілеями незаслужено. Ними здійснювалися виступи, спрямовані проти шанування богів, Вед. Свою позицію щодо книги ґрунтували на тому, що вона не є складовою вчення, а ідеї в ній містять думки, що протирічать одна одній, а тому за істину це приймати не можна. Зазнавали осуду ведичні ритуали із жертвоприношеннями. Позиція чарваків чітка і зрозуміла: закінчення усього через смерть, жертвоприношення, ідея про рай та спасіння є лише обманом.
Пегас
