Під час читання складається враження, що чарівна спільнота спіткала стагнація. У міщанському світі магів кожен живе своїм маленьким життям і не висовується. Так, до Ордену Фенікса вступило всього 20 осіб відомих читачеві і близько тієї ж цифри невідомих. В результаті Гоґвортс у вирішальній битві захищали здебільшого школярі.
Чаклуни та відьми нічого не винаходять, просто користуються тими заклинаннями, які створені багато років тому і не змінюються віками. Є лише ентузіасти-одиначки з прагненням творчо підійти до навчання в Гоґвортсі. Таким був у школі Снейп, який придумав масу уточнень до підручника зілляваріння (пізніше книга дісталася Гаррі), а також винайшов нові, часто небезпечні заклинання. Можна ще згадати Лавгуд із його нестандартним мисленням.
Дамблдор, як видатний чарівник, просто мав створити у своїй школі науково-дослідну галузь навчання. Але директор навіть не передавав свій багатий досвід кращим учням, крім зовсім безвихідних ситуацій (як з виром пам’яті). В результаті Гаррі Поттер після смерті наставника виявив, що взагалі про нього нічого не знає.
Сам спосіб навчання в Гоґвортсі залишав бажати кращого. По суті, учні тільки й робили що зубрили, кілька разів переписуючи уривки з підручників і копіюючи з них домашні завдання. Жодних семінарів чи творів, де б у юних магів «працювала» голова, передбачено не було.
І нарешті, великі проблеми у чарівній школі були з безпекою учнів. Небезпечні книги у широкому доступі – Герміона на другому курсі знайшла рецепт зворотного зілля, Джіні мало не померла через щоденник Тома Редла. Дементори нападали на чарівників цілими зграями, а Геґрід завжди мав у запасі якусь чудовисько, готову зжерти золоту трійцю.
Іван Гудзенко
