Народ Аймара займав територію від річки Вільканота до озер Уюні та Койпаса. Основний рід занять – рілле землеробство, вони вирощували картоплю, кіноа, кукурудзу, ока, вул’юко та ін. Займалися скотарством (лами та альпаки), ремеслом та рибальством. У XIV-XV століттях у народу утворюється державність.
Найвідомішим стало царство Колья. Археологічною пам’яткою став цвинтар, у якому могили були збудовані у вигляді веж.
У другій половині XV століття народ був підпорядкований інками, проте зберігав якусь автономію, але через 100 років були захоплені іспанцями. Незважаючи на це, представники цього народу живуть і зараз, їх чисельність становить приблизно 4 мільйони людей. Нині народ проживає в Болівії, Перу, Чилі та Аргентині.
Особливості
Аймари виділялися своїм соціальним устроєм. У них є давня традиція соціальної рівності. Жінки та чоловіки ділили обов’язки з господарювання, а торгівлею взагалі переважно займалися жінки.
Аймари підкреслюється яскравим одягом, чоловіки носять пончо, жінки — кілька спідниць, проте головний предмет гардеробу — капелюхи. Їх носять як жінки, і чоловіки.
Традиції та звичаї
Самі аймара говорять про себе, що бачать майбутнє за собою, а минуле – перед собою. Велику роль у них займає музика, вона відіграє велику роль у фестивалях та церемоніях, основні інструменти – барабани та флейти. Аймара всю свою історію вирощували коку і широко використовують як в медицині, так і в релігії. Через це вони мали часті сутички з владою, яка намагалася знищити коку.
Релігія
Віра цього народу представлена схрещенням католицизму та місцевих звичаїв. Під тиском європейців аймара прийняли християнство, проте велику роль у їхньому повсякденному житті відіграють і традиційні вірування. Вони роблять підношення богам, у ритуалах вживають кокаїн, займаються ворожінням та магією.
Іван Гудзенко
