Другим підходом є розрізнення релігійного від світського через вираження універсальної, сутнісної структури, відомої як «діалектика сакрального і профанного» чи прояви сакрального у світі. Ця концепція включає досвід трансцендентного, де священне, як нескінченне і вічне, парадоксальним чином проявляється у звичайних, кінцевих та історичних явищах. Це викликає здивування у раціонального, концептуального мислення, покладеного на природні науки та світський розум: як безмежний і вічний може виражатися через обмежені слова, в природі та історії, у снах і інших людських переживаннях. Таким чином, навіть у високих релігійних таємницях, наприклад у християнстві, де Бог приймає людський образ, ми бачимо вияви універсальної діалектичної структури всіх релігійних проявів.
Еліаде також підтримував ідею, що існують суттєві універсальні символічні системи, що служать основою для тлумачення релігійного значення. Релігійна мова завжди є символічною, спрямованою за межі самої себе до трансцендентних сакральних значень. Людей він розглядав як релігійних істот, які завжди використовують символічну мову для вираження своїх досвідів та об’єднання їх у когерентних, символічних структурах значень. Вони також є «міфічними істотами», для яких міфи — це сакральні оповіді про первісний час, що містять візерунки священних історій, спрямовані на розуміння екзистенційних криз, що включають обмеженість історичного часу, страждання і смерть, відчуження та відсутність глибшого сенсу у житті.
Врешті-решт, можна зазначити, що Еліаде виступав проти західної культурної зарозумілості, висловлюючи сильну турботу щодо потреби у культурному оновленні та новому гуманізмі. Він підкреслював важливість глобального сприйняття людства та закликав до творчої герменевтики для розшифрування сакрального у сучасному світі. Він вважав, що діалог із символами, міфами та релігійними феноменами незахідних культур є ключем до глибшого розуміння та гармонії в сучасному світі.
Іван Гудзенко
