Поняття «мінезанг» застосовується у німецькій лицарській ліриці і в перекладі з німецької мови означає – любов. Найдавніші пам’ятки мінезанга датуються 1170 роком. Саме в той період виникла два напрямки лицарської пісні про любов. Перший напрямок більше схиляється до народної пісні, з відсутністю ідеї лицарського служіння дамі, інший – внаслідок впливу поезії провансальських трубадурів з французькими наслідувачами.
Мінезанг утворюється на південно-східній частині Баварії, Австрії, Швабії, де панує куртуазна культура поверхневого характеру. Лицарську лірику представляє Кюренберг з Дітмаром фон Айстом. Інший напрям починає виникати в Німеччині, особливо ж у її західних областях, землях Рейну, в яких відбувалося перебудування лицарської поезії за французько-провансальським зразкам. Сюди належали лицарі Генріх дон Фельдеке та Фрідріх фон Хузен.
У 1180-1190 році другий напрямок поширився на східну частину Німеччини. До нього приєдналися Генріх фон Морун-ген та Рейнмар фон Хагенауї. Апогею лицарська лірика досягає в наслідок синтезу напрямків – куртуазного та народного при Вальтеру фон дер Фогельвейде (німецький ліричний середньовічний поет).
Як вже було сказано раніше, що куртуазна німецька лірика зароджується у ХІІ столітті і потрапляє під вплив французьких трубадурів. Для нехї характерними формами є ідеї та мотиви. Зовнішня форма пісень представлена багатострофними віршами. Строфи відрізняються своєю складною будовою, римами, точні і за романською метрикою введений рахунок складів у постійному числі не наголошених та наголосів. У більш пізніх представників мінезангу можна зустріти досягнення новітності та ускладнення формальної віртуозності та їхнього пов’язання з новітніми складними формами прованської музичної композиції.
За ідеєю та темою провансальська лірика визначена доктриною куртуазної любові, подібно лицарському служінню дамі. В поетів напрямку досить добре розвинена діалектика вищої любові: недосяжність коханої, боязнь виконання самої мрії нереалізованого почуття та радості страждання. Краса дами проставлена жорстокістю її ж самої. Поет як бачимо звинувачує власні очі як винуватців нещастя. Муки любові відчуваються як радість відмова неможлива, оскільки радість без страждання не існує.
У провансальського Генріха фон Морунгена таке восхвалення дами набуває індивідуальних рис художньої майстерності як опертя на літературні джерела (латинська, класична, середньовічна). У Кюренберга з іншими поетами використовуються епітети до коханої: «добра», тоді як у фон Морунгена акцентується увага на красі «багаті радістю», «розові губи», «граючі очі», «тонкий стан», тощо.
Про свою даму Морунген говорить наступним чином: шляхетна, вихована, горда та радісна, чиста та мудра, правдива без обману і тому подібне. Такий вишуканий поетичний стиль є прямим свідченням подальшого розвитку мінезанга в час аристократизації. Поруч з лицарською лірикою бачимо розвиток морального висловлювання (шпрух).
Під шпрухом розуміється жанр дидактичного характеру з народним корінням, який як не дивно зміг зберегтися в репертуарі трубадурів. Займалися зібранням шпрухів у 1160 –1170 -х роках. Автором однострофного шпруху є Сперфогель.
Його вірші склали народна дидактика, байки щодо тварин, людей, моральні повчання побутової тематики, вірші релігійного характеру, котрі були укладені до свят із закликом ходити в церкву та любити ближніх. У поета прослідковуються моральні сентенції та прислів’я, світогляд базується на фольклорній уяві з різко відрізненим стилем від дидактичного виду поезії науковців-кліриків.
З допомогою біографічних мотивів висловлювань відбувається встановлення соціального вигляду бездомного бродячого співака, який змушений жити милістю знатних покровителів.
Пегас
