Походження ідеї створеного Корану
Мутазиліти — мусульманська теологічна школа, що виникла під впливом раціоналістичних методів елліністичної філософії. Вони стверджували, що Бог є абсолютною єдністю, яка не допускає поділу на частини. З цієї позиції випливало питання про природу Божого Слова. Якщо Коран є Словом Божим, то він не може бути частиною Бога, адже Бог неподільний. Відтак Коран, як словесний вираз і матеріальне явище, був витлумачений мутазилітами як створений Богом для того, щоб стати доступним людям.
На противагу цьому, традиціоналісти наполягали, що Коран є нествореним і вічним, таким, що співіснує з Богом від початку часів. Це протистояння між двома богословськими школами стало одним із найгостріших догматичних конфліктів середньовічного ісламу.
Запровадження міхни аль-Мамуном
Халіф аль-Мамун став прихильником мутазилітських ідей і вирішив утвердити їх у масштабах держави. Він заснував інквізиційні суди, відомі як міхна, для перевірки поглядів учених, суддів та богословів. Тих, хто відмовлявся визнати створений характер Корану, піддавали ув’язненню, покаранням чи відстороненню від посад.
Більшість мусульманських правознавців та суддів формально погоджувалися з офіційною позицією, часто використовуючи принцип такія — приховування власних переконань під примусом, аби уникнути переслідувань.
Продовження інквізиції за наступників
Після смерті аль-Мамуна політику міхни продовжив його брат і наступник аль-Мутасім (833–842). Халіф аль-Ватік (842–847) також активно підтримував інквізицію, а в одному випадку навіть намагався особисто здійснити страту людини, звинуваченої у єресі. Це свідчить про те, наскільки серйозно аббасидська влада ставилася до релігійної уніфікації імперії.
Міхна тривала до правління аль-Мутаваккіла (847–861), який кардинально змінив політичний курс. Він оголосив визнання мутазилітської доктрини про створений Коран караним смертю. Таким чином, позиція традиціоналістів — про нестворений і вічний характер Корану — стала офіційною в ісламській ортодоксії.
Історичне значення
Міхна мала далекосяжні наслідки для розвитку ісламської думки. Вона продемонструвала межі втручання державної влади у релігійну сферу та виявила стійкість традиціоналістів, що згодом отримали домінуюче становище. Цей період також підкреслив роль політичних факторів у формуванні догматів ісламу.
Іван Гудзенко
