Під час виконання танцю жінки одягаються у незвичний одяг: біле платтячко, чорний фартух. На фартуху намальовані три троянди: дві червоних, одна жовта. На шиї танцівниць жовте намисто. У волосся вплетені червоні троянди, серед котрих є одна біла. Обов’язковим атрибутом є віяло з зображенням: на чорному фоні золоті квітки.
Але найцікавіше – це те, що на час виконання танцю світло вимикається, а танцівниці ставлять собі на голову палаючу свічку білого кольору!
На мою думку – це залишки якогось обряду, який зберігся ще з часів давньоіндіанських цивілізацій обох Америк. З боку релігієзнавства корисно було б дослідити.
Текст пісні «La Bruja» досить довгий та цікавий. Відьма вміє літати у повітрі. Також може переносити людей у польоті з одного географічного місця у інше. Також може навчити людей літати.
Літати вона може трьома способами: миттєве переміщення у просторі (як телепортація), довгий політ без допоміжних засобів та політ за допомогою мітли. На останнє звертаю особисту увагу – чарівниці з усіх країн світу, розташованих на різних континентах, згідно з етнографічними матеріалами, які зберігаються тисячоліттями – літають на мітлі!
В відьми є три сакральні місця: власна оселя, пагорб у лісі та острів на солоному морі. Відьма може переносити людей до себе у оселю, або на пагорб у лісі. У цих містах вона виглядає, як звичайна людина, але може перетворювати гостей на гарбузи, або на посуд, зроблений з гарбузів. Це цікаво, бо у Мексиці гарбуз пов’язаний з пошаною предків. На острові посеред солоного моря вона перетворюється у напіврибу-напівлюдину, тобто русалку.
Відьма також вміє висмоктувати з живих істот силу та енергію, але не робить цього. У пісні відьму запитують: скільки маленьких створінь ти випила? Та отримують відповідь: жодної.
Тобто, на мою думку, відьма з пісні «La Bruja» є залишком культу якоїсь індіанської богині, можливо, богині Місяця. Тому що острів посеред солоного моря – це символ богині Місяця не лише у Південній Америці, а в інших країнах світу. З цього острову починається будь-яка медитативна подорож у Небо, Космос.
Схожий звичай існує у християнстві – він пов’язаний з культом Святої Лючиї. За легендою, Свята Лючія була жінкою рибака. Одного разу на морі розігрався великий шторм й буря розбила маяк на березі. Рибаки, у тому числі й чоловік Лючії, були на краю загибелі. Щоб врятувати людей та показати їм дорогу у порт, Лючія поставила на голову яскраву свічку та пішла по воді. Всі були врятовані, а Лючія стала Святою.
З тих пір у Європі на день Святої Лючї (13 грудня) відбувається містерія: дівчину одягають Святою Лючією, на її голову ставлять палаючу свічку або свічки та надають знаки пошани.
Скоріш за все, культ Лючії злився з культом богини моря прадавніх часів. Знову тут бачимо свічку та мотив води (моря). Одяг білий, свічки білі, вінок на голові Лючії зелений.
У Непалі, Тібеті та Індії також існують танці, під час яких танцівниці ставлять на голову свічки. Одяг танцівниць у цих випадках золотий – з червоними та білими стрічками.
Свічка на голові у випадку храмових танців ведичних традицій Азії означає поєднання Шиви та Шакті – земної та небесної енергій Абсолюту. Поєднуючись, небесна та земна енергія утворюють силу, яка рушить всесвіт та творить його. Що, саме й символізуює свічка у непальських та індійських обрядових танцях.
Тобто, в усіх трьох випадках ми маємо справу з прадавнім культом Богині – жіночої іпостасі самого Абсолюту. А танці – то залишки обрядів давнини. Й кожна деталь у цьому обряді має значення.
Ігор Мехеда
