Лепід походив зі знатного патриціанського роду. Його батько, також Марк Емілій Лепід, був впливовим політиком кінця ІІ — початку І століття до н. е., що забезпечило синові добрий старт у cursus honorum. Під час громадянської війни між Гаєм Юлієм Цезарем і прихильниками Гнея Помпея Лепід підтримав Цезаря, що стало визначальним для його подальшої кар’єри. У 49 році до н. е. він обіймав посаду претора, згодом був намісником Передньої Іспанії, а в 46 році до н. е. став консулом.
Особливе значення мало призначення Лепіда magister equitum — начальником кінноти та фактичним заступником диктатора Цезаря. Ця посада свідчила про високий рівень довіри з боку диктатора. Після вбивства Цезаря у 44 році до н. е. Лепід приєднався до цезаріанської партії та підтримав Марка Антонія у протистоянні зі змовниками. Саме за наполяганням Антонія він отримав одну з найпрестижніших релігійних посад — pontifex maximus, верховного жерця Риму.
Події 43 року до н. е. стали переломними. Після поразки Антонія біля Мутіни Лепід спочатку був оголошений сенатом ворогом народу, однак швидко перейшов на бік Антонія. У жовтні того ж року в Бононії було створено Другий тріумвірат у складі Лепіда, Антонія та Октавіана. Лепід отримав під своє управління Передню й Дальню Іспанію та південну Галлію, де відзначився військовими успіхами.
Проте його політичний вплив поступово зменшувався. Уже в 42 році до н. е., попри повторне обрання консулом, Лепід був відсторонений від ключових важелів влади. Його провінції перейшли під контроль союзників, а самому йому залишили лише управління Римською Африкою. Після невдалої спроби виступу проти Октавіана на Сицилії у 36 році до н. е. Лепід остаточно втратив навіть формальний статус тріумвіра.
Останні роки життя він провів осторонь політики, зберігши лише титул великого понтифіка до самої смерті. Постать Марка Емілія Лепіда зазвичай оцінюють як другорядну на тлі Антонія та Августа, однак його кар’єра є важливим прикладом того, як традиційна аристократія намагалася зберегти вплив у добу трансформації Римської республіки в імперію.
Іван Гудзенко


