Проживала при дворі англійського короля Генріха ІІ та Аліонори Аквітанської. Стверджують, що марі була абатисою. Її мова написання досить вишукана та надзвичайна: нормандський діалект старофранцузької мови.
Творча діяльність майбутнє поетеса розпочинає у 1160-1215 роках. Найбільшої популярності заслуговують дванадцять лє, в яких акцент зміщується на розповіді кельтських та британських легенд (артуріанська легенда). Сюди відносяться такі легенди як «Лє про вовкулаку», «Лє про Іонеку», «Лє про Ланваля», проникнуті лірикою, чарівною казковою мотивацією з описом лицарської доблесті, що є зразком в самій куртуазній літературі.
Лє є одним із жанрів літератури середньовічної епохи, різновидом віршованих розповідей. Віршовані розповіді розпочинаються з ліричного вступу, опису традиційних уявлень про вовка-вовкулаку, про якого коже чув як злобне криваве чудовисько. За розповіддю де Франс герой «Лє про вовкулаку» виступає не лише як вовкулака, а жертва зради, що не може співвідноситися з написаним.
Другий твір «Лє про Іонеку» є близьким до російської казки «Фініст – сокіл ясний». Він розповідає про віддану заміж дівчину за старого та її кохання з вовкулакою – яструбом. Третій «Лє про Ланваля» з попереднім стають ранніми предтечами такого виду як паранормальний романтизм. В «Ізопеті», що вміщує 102 байки можна побачити наповнення сюжету злободенним змістом із змальовуванням сучасного суспільства, проявленої вкінці індивідуальності з виведенням моралі.
Мова поезії Марії де Франс проста, чітка і прозора, з живим тоном, котрий наближений до поезії народного духу. Сюжети, що беруть свій початок від фольклору кельтських народів наближають сам жанр «лє» до народної казки.
Після 1170 року пише твір «Ізопет» (102 байки), займається написанням трактату «чистилище святого Патріка», «Життя святого Одре».
Марія Французька помирає у Франції в ХІІІ столітті.
Пегас
