Індійська церква з центром в місті Коттаям. Історики стверджують, що заснована вона була в 52 році. Термін «Маланкарська» походить від слова «Маліанкара», що означає місцевість на південно-західному узбережжі Індії. Родоначальником і засновником товариства християн вважався апостол Фома. Це суспільство підпорядковувалося несторіанській Ассирійській церкві Сходу в Персії. Після того, як португальці відкрили Малабарське узбережжя в 1489 році, індійська церква зазнала примусового звернення в католицизм. Але в 1653 році відбувся розкол, внаслідок якого переважна частина християн відмовилася від об’єднання з Малабарською церквою, і через 12 років приєдналася до Сиро-Яковітської церкви.
У 1816 році Британські священики зайнялися перекладом Святого Письма мовою малаялам. Через 70 років професор Коттаямської семінарії піддався впливу місіонерів-протестантів, які намовили його провести внутрішню реформу церкви. Для цього він відправив до патріарха свого племінника. Однак з боку противників реформи відправили Пулікоттіла Йосипа Рамбана, який повернувся не тільки з єпископським чином, але і з патріархом Петром III, тим самим затвердивши його верховенство в Маланкарській церкві. Рамбана призначили патріархом церкви, що спричинило за собою створення нової автокефальної церкви.
У 1912 році патріарх Абдулла приїхав в Кералу (штат Малабарского узбережжя) і зажадав у митрополита документ, в якому йдеться про отримання тимчасових повноважень в Маланкарській церкві. За це Абдулла був відлучений від церкви. Після цього Маланкарська церква була розділена на 2 фракції: одна підтримувала стосунки з сирійським патріархатом, а інша існувала в напівавтономному режимі, визнаючи Сирійський патріархат, але підкоряючись Маланкарським духовним особам.
На сьогоднішній день автокефальна фракція налічує близько мільйона прихожан. Літургійні традиції Маланкарської церкви мало відрізняються від віровчень Ефіопської, Коптської і Еритрейської церков. Адже це одна з гілок сімейства давньосхідних церков.
