ЛЮДИНА ТА ЛЮДЯНІСТЬ або ПОЛІЛОГ від СОКРАТА ДО КАТА

• …Доведеться звертатись до природи, якщо нема мізків.  Я знаю як.  Мені  потрібно буде розколоти грецького горіха навпіл. Ні не горіха, а шкарлупу на ньому.  А тоді вийму  його осердя. Ти ж повинен розуміти, що горіхове осердя – це людські мізки в мініатюрному вигляді. І їх споживали греки. І греки були дуже розумними.
• 
• Вони  створили театр, найкращі у світі скульптури, вони навчили світ воювати, подарувавши досвід  тактики безпрограшного  бою. Вони  пішли з арени історії так розумно, що промайнули тисячоліття, а ми їх не забуваємо. Вони їли мізки.
• Вони їли горіхові мізки. Тому були розумні. В андроїдів  ХХІ  століття нема мізків.  Мені здається, що  я  зможу, вийнявши горіхові перетинки засилити   туди  тоненького мідного дрота…
• Але мідний дріт гнеться…. Хоча… він є добрим провідником електрики…
• Мені не потрібен провідник електрики. Для мене головним є, щоб дріт їм міцно закріпив мізки, щоб вони не розсипались, не розлазились , як  недосмажені свинні котлети в поганої господині.
• А як же з нейронами та кровосудинами?
• Я щось придумаю… тихо… Дай мені сказати про свій винахід… Мені потрібно, щоб ці міні — мізки тримались черепа. Розумієш?
• Так розумію…
• Послухай … еврика… Смола ….смола!!!
• Але ж… смола чорна….
• Не будь дурнем … смола з вишні. Ота, застигла.. яку ми їли в ХХ столітті, коли над нашими головами півтора місяця висіла загрозливо комета, як око Боже. А ще краще – смола з   карпатської ялиці… вона тримає міцно. Потім ми придумаємо щоб очі, рот і ніс працювали в андроїда справно… В крайньому випадку я  прив’яжу до їх рук прозорі нитки..
• Андроїд це ж маріонетка..
• Послухай то ж не так.
• Та не віднікуйся!
• І не думаю, Сократе. Ну ось.. мій винахід нормальний. Потім.. такого можна відправляти в бій.. ось коли він  потрапить під танк.. в кривавий тан  війни. З його  довбешки… тьху… забув…. З голови … вона хрусне, як перестиглий  кавун або як перемерзлий гарбуз… Так ось.. вона не заплямить землі окупованої своєю кров’ю. Не впаде і каплина. З неї вичавиться мій.. грецький.. з грецького горіха мозок…  Якщо гусениці, кулі,  снаряди його не рознесуть к чортовій матері, то  він приклеїться  смолою до землі…а потім з нього виросте новий горіх. Розумієш ?  Ось, ти  повернешся в морок віків, я вмру,  війни не буде. А горіх буде.  Сократе, не мовчи. Куди ти??? Виросте горіх, розумієш?
• …Зачем всьо усложнять?
• Та годі тобі! Обізвався, коли розумний пішов. А досі де ти був? Від тебе досі тхне  димом війни. Їдким згарищем донбаської  війни.   А я… Я не відступлюсь від свого винаходу… і кращого андроїда ви не винайдете… А потім, уявляєш, потім настане час і горіх зродить багато горіхів.  Він буде густий, кучерявий.. горіхи на ньому будуть, наче бігуді… на ваших женщинах. Уявляєш? І  європейські пани лізтимуть, щоб зірвати тих горіхів собі на їжу.
• Но они же бояться висот….
• Не вгадав. Вони шиють на своїх фабриках міцні краватки. З краваток робитимуть канати.. Так  будуть лізти, як коти… як матроські коти до моєї киці по водостічних ринвах.
• Уявляєш? Вони відриватимуть горіхи від гілок і смакуватимуть їх безборонно. Вони й так розумні. А тут стануть ще розумніші. Вони допоможуть   нам вивести  нові сорти. З  великими  плодами і ще більшим врожаєм… Нам потрібні голландці. Найперше голландців висадимо на горіхи… а німці й швейцарці нехай кредитують  мої горіхові сади. А ми будемо «арбайтен». Всі ми будемо  «шнель арбайтен». Вихідний день  тільки в неділю.  Але станемо багатими. Уявляєш?

Я зможу відправляти тобі ящики мізків. Я хочу щоб всі слов’яни  були розумними.

• Я не понял, зачем тебе андроид…
• Послухай, зараз немодно воювати. Немодно воювати так підло і жорстко. Немодно воювати взагалі.  Ну ось. Атомна зброя   є.  А навіщо вона, так ніхто і не знає.   Двоголові люди із гострими зубами і чіпкими  кігтями навряд чи  зможуть наосліп викинути  атом із земної орбіти , як тліючу головешку. Тільки слабак, в якого в руках «червона кнопка», може  вбивати беззбройного а потім чекати, доки знидіє сам. Йому несила застрелитись.

Ще одне. Послухай. Я скупий.  Дуже скупий. Солдатів треба одягати. Їх треба годувати. Тушонку їм треба. І хліб треба підвозити.   Амуніцію. Зброю. Їх поранених треба лікувати. Так ось.. .нехай воюють андроїди.  Виділимо їм велике поле. Чия  сила переможе, того й  горіхова плантація.  Ти розумієш?

• Но откуда мне взять матеріал?
• Висипай порох з куль, заряди з мін і снарядів.  Залізо віддавай нам. У нас буде достатньо щоб  скріпити наспіх відремонтовані поруйновані тобою мости, які розсипаються, збудувати нові паротяги і електростанції. А тобі залишиться порох…
• Но андроиды…
• Ми їх будемо ліпити з глини. Ти ж не ідіот. Нехай і боговідступник. Але не ідіот. Бог створив   море, а потім сушу. Потім взяв у долоні   землі  й замішав на  воді такий  великий клубок глини. А потому з глини виліпив першого чоловіка. Ми будемо ліпити андроїдів з глини.  Я розгрібатиму землю, як пес, щоб вибрати  тривку глину. І ще одне… ліпитимуть андроїдів європейці. Я не довіряю твоїм робітникам. Вони  безвідповідальні… часто безвідповідальні.  Їм заборонив ти  їсти наше сало, сир і цукерки, і в них кисневий  голод.  Ще вони не п’ють нашого вина. Бо вирубали наш виноградники кримські. Розумієш, кисневий голод?

Кожен кістяк який , кожну кісточку воїна вкраїнського,  яку я знайду… а ти їх багато позалишав.. я битиму тебе нею по  руках… я битиму тебе по твоїх кровавих руках…

• Но я же не смогу работать… если у меня не будет рук…
• А ось ті, що залишились з твоєї вини без рук і ніг живуть. І працюють. Хоч не можуть працювати… і померти не можуть.  Вони  хочуть тобі подивитись в очі.  Їм в європейських клініках прикрутили гайками холодні протези. Слизькі  і холодні. І вони живуть.  Але слухай далі. Андроїдів    для обох наших армій  доводитимуть до ладу європейці. Бо в тебе вони можуть бути повними дибілами. Мені не потрібно щоб вони відкривали одночасно рот, очі і водночас  закривали носа  і робили собі харакірі. Ти розумієш?

І ще одне: андроїди  боротимуться між собою в одному полі.   Візьми до уваги: вони не терплять бруду і захаращеності. Дві армії побачивши брудні села і міста, можуть їх знищити.  Ніхто їх не судитиме. В них мізки… Напівсухі мізки. Тому твоїм  женщинам потрібно  побілити всі хати, вікна почистити від пороху і бруду.  Ще краще зводити  будинки такі,  як Європі: скляні. Пора навчитись жити за склом. Нічого не приховуючи за  високими парканами. Ні несправедливо нажитих статків, ні убогості…

То  як щодо андроїдів?

• Мне надо подумать. Спросить у Главного…
• Добре.. Думай але недовго. Бо  Главний й так тобі нічого,  окрім путівки в омріяне тобою пекло, не видасть.  А нам ще треба подумати  чи брати тебе до спілки. Бо  ти ж нам  непевний союзник…

І ще одне… в тебе там є  один дядько, який сидів у наших  колоніях-тюрмах  за  крадіжку шапок і  зґвалтування  некрасивих жінок.  Передай його нам. Тут  він має третій термін. Прижиттєвий і по життєвий. Нічого що з паличкою… він міцний грішок. Від   хляпка  курячим яйцем  очумався, то і від вироку  нюрберзького очуняє.  А якщо брикне лапками … то теж нічого.  Нам не шкода. Він нажився, як панився. І «ручку до чемодана» причепимо. А ти візьми і  забери  зірку  з  усіх будівель.  Інакше  заберемо  ми.  Позриваємо і переплавимо в дефіцитне залізо. Ти ж нам багато заліза спалив.

• Но звезда – ето святое…
• Перехрестися… пора вже зрозуміти, що замість зірки,  на якій  сімдесят літ розпинали український мій народ,  є зірки  як навколо німба святого Творця. На   блакитному прапорі вінець зірок.  Розумієш? Вінець, а не шибениця?!!!!
• Мне надо подумать…
• Думай мерщій… і не думай  за   мій  лісковий паркан з горщиками  пускати своїх курей та  зелених чоловічків.  Ці дві категорії шкідників одразу ж видають тебе. Очевидно, погано годуєш їх… Але то не  моя справа. Нема що їм в моїх грядках робити. Он поляки, білоруси та румуни  попросили про ворітця. Я їм зробив ворітця. Вони ходять. Перед тим, як зайти –  в хвіртку стукають. І перед порогом вхідних дверей  ноги витирають.  Якщо хтось щось приносить, чи то пирога з яблуками, чи морсу  в пляшці, то я бартером віддаю, пригощаю.   Я їм  паляницю свіжоспечену чи молока ще свіжого , з шумком.  Так що в нас гостинцями просто так не частують. Візьми це до уваги. В нас бартер. І не « я тобі слона, а ти мені   бублики  два». В нас  справедливий бартер. Так що в хвіртку, якщо таку попросиш гречно, то я прорубаю. А якщо надумаєш бити горшки, та запам’ятай: два  з мого паркана  розіб’єш ти, а третього я  тобі на голову натягну. І  носитимеш його доти, доки не навчишся танцювати гопака. В тебе ж в тундрі-сибірі набагато холодніше, ніж мені… Нам і дров вистачає, і  ріпак на полі  пнеться, корови про  біогаз дбають. Благо, не замерзли десять років тому. Не замерзнемо й тепер, це вже точно…

І давай, думай швидше за  андроїдів з горіховими мізками. То ж ти  ще хочеш воювати, ще руки зціплюєш.

• Ето не я…
• Аякже, це твій  Режисер   з пекла…  Зауваж, я горіховий гай і без тебе  посадити можу.  Власноруч. Без загибелі андроїдів. Мені  набагато вигідніше, щоб   андроїд з  замість того, щоб йти на поле бою,    щодня приносив мені  до столу тарілку розігрітого супу чи малиново-лимонний  чай… А ще –  для економії енергії вимикав телевізора, коли я  засинатиму після важкого робочого дня о пів  одинадцятої вечора…

МАКСИМІВ Галина

м. Долина, Івано-Франківської області