Ідейні витоки та вчення Джона Вікліфа
У 1370-х роках Вікліф почав відкрито критикувати вчення та практику католицької церкви. Він заперечував доктрину транссубстанціації, наголошував на важливості проповіді та стверджував, що Біблія є єдиним справжнім джерелом християнського віровчення. Папство він вважав інституцією без біблійного підґрунтя, а самого Папу ототожнював з Антихристом. Розкол папства XIV століття Вікліф тлумачив як знак неминучого занепаду римської курії.
Після звинувачення в єресі у 1378 році він залишив Оксфорд, однак продовжував писати трактати та проповідувати до своєї смерті в 1384 році. Його ідеї стали підґрунтям для формування руху лоллардів, який поступово поширився далеко за межі університетського середовища.
Формування руху та перші переслідування
Перші групи лоллардів виникли близько 1382 року серед оточення Вікліфа в Оксфорді. Одним із перших лідерів став Ніколас з Херефорда. Рух почав поширюватися серед містян, торговців, частини шляхти та нижчого духовенства. Лолларди отримали навіть підтримку окремих членів королівського двору та Палати громад.
Однак церква та корона швидко відреагували на нову течію. У 1382 році архієпископ Кентерберійський Вільям Кортні примусив оксфордських послідовників Вікліфа зректися своїх поглядів. Незважаючи на це, рух зберігав популярність, особливо на тлі антиклерикальних настроїв, що посилилися після Селянського повстання 1381 року.
Репресії та підпільне існування
Зі сходженням на престол Генріха IV у 1399 році репресії проти єретиків набули системного характеру. У 1401 році парламент ухвалив перший англійський закон, який передбачав спалення на вогнищі за релігійні переконання. Одним із перших жертв став Вільям Сотрі, страчений за кілька днів після прийняття закону.
У 1414 році відбулося повстання лоллардів під проводом сера Джона Олдкасла. Воно було швидко придушене Генріхом V, після чого рух втратив відкритий політичний вплив і змушений був перейти в підпілля. Відтоді лолларди діяли здебільшого серед торговців, ремісників і частини духовенства.
Попри переслідування, лоллардські громади продовжували існувати в Англії протягом XV — початку XVI століття. Близько 1500 року відбулося часткове відродження руху, а до 1530-х років його ідеї почали зливатися з протестантськими течіями, що поширювалися на Британських островах.
Лоллардська традиція сприяла формуванню антиклерикальних настроїв та створила підґрунтя для релігійних реформ Генріха VIII. У такий спосіб рух Вікліфа став важливим попередником англійської Реформації і залишив помітний слід в історії європейської релігійної думки.
Іван Гудзенко
