Під «локаятою» слід розуміти одне із матеріалістичних індуїстських  вчень. Про локаяту ми дізнаємося  з ранніх свідчень: буддійські канонічні тексти, Веди, давньоіндійський епос. Виникнення локаяти традиційно пов’язане з іменем Бріхаспаті.

Випади атеїстичного та анти ведичного характеру приписані Чарвакі. Давні тексти під таким матеріалізмом розуміють саме черваку. Локаята має в основі вчення про буття всесвіту, складеного з чотирьох елементів: земля, вогонь, вода та повітря (проте за іншими текстами сюди  ще приписується ефір  як п’ятий елемент).

Елементи по суті вічно існуючі  та незмінні. Властивості предметів залежать від вмісту поєднання елементів та пропорцій. В яких відбувається елементне поєднання. Свідомість, розум та органи почуті – це результат елементного поєднання;  в разі смерті живої істоти відбувається розпад елементів, які вже потім приєднуються до неживої природи.

Локаята

Тексти також містять уявлення про саму еволюцію: походження одних елементів від інших. Сенсуалістична гносеологія локаяти наступна: відчуття – єдиний достовірне джерело пізнання. Органи почуттів сприймають предмети, які складаються з тих самих елементів як і вони. Локаятою заперечується існування поза чуттєвого та надчуттєвого об’єкту (бог, душа,  помста за справи через майбутні перевтіленнях, рай та пекло).

Тексти подають неповну чіткість що відношення локаяти до джерел пізнання, тобто пранам – умовивід та свідчення давніх авторитетів:  або ж локаятою заперечувалося застосування пранам як доказу, що реальні трансцендентні релігійно-ідеалістичні об’єкти,  або ж не визначалася якість самостійних засобів пізнання, вважалася тільки пратякша (чуттєвес прийняття). Як бачимо етика локаяти була наповнена гедонізмом. Не факт, що локаята могла вплинути на давньоіндійську науку про керівництво державою.

До нашого часу не отримано жодного давньоіндійського тексту, який підтверджував би наявність послідовників. Даршани (філософські трактати) містять інформацію про локаяту (написали прихильники не індуїстської школи).

Пегас