Про особисте життя Лівія відомо небагато. Його рідне місто Патавіум, відоме суворими моральними традиціями, зазнало значних втрат у часи громадянських воєн 40-х років до н. е. Політична нестабільність після вбивства Цезаря у 44 році до н. е. позбавила Лівія можливості здобути освіту в Греції, як це робили багато його сучасників.
Попри добре знання грецької літератури, він припускався помилок у перекладі, що свідчить про відсутність тривалого перебування в еллінському світі. Його освіта зосереджувалася на риториці та філософії. Відомо, що він написав кілька філософських діалогів, які не збереглися.
Його родина не належала до сенаторської аристократії, і сам Лівій не займався політикою чи юриспруденцією. Лише після встановлення влади Октавіана Августа та його перемоги при Акції у 31 році до н. е. він з’явився в Римі. Саме там він почав працювати над масштабним історичним твором, який став його життєвою справою.
Лівій у Римі
Велику частину життя Лівій провів у столиці імперії. Він здобув прихильність імператора Августа, який навіть рекомендував йому займатися вихованням молоді. Серед його учнів був майбутній імператор Клавдій.
Однак Лівій залишався осторонь літературних кіл Риму: його ім’я не пов’язують із Горацієм, Вергілієм, Овідієм. Він мав достатньо особистих статків і не потребував меценатства. За свідченнями джерел, Август жартома називав його «помпеянцем» через незалежність суджень і відкритість поглядів.
«Історія Риму»
Основна праця Лівія — Ab urbe condita («Від заснування міста»), яка охоплювала історію Риму від легендарного заснування до часів самого автора. Твір складався зі 142 книг, хоча до наших днів дійшло лише близько чверті.
Структура збережених частин виглядає так:
- книги 1–5 — від заснування Риму до розгрому галлами у 386 р. до н. е.;
- книги 6–10 — Самнітські війни;
- книги 21–30 — Друга Пунічна війна;
- книги 31–45 — події до 167 р. до н. е.
Пізніші книги збереглися лише у вигляді коротких викладів (періох). Відомо, що останні частини, які описували події від битви при Акції до 9 року до н. е., вийшли вже після смерті Августа, оскільки їхня тематика була надто чутливою для сучасної політичної атмосфери.
Масштабність роботи вражала: у середньому Лівій писав три книги на рік. Його сучасники захоплювалися цією працею, а відомості про його популярність доходять навіть у вигляді анекдотів — наприклад, про громадянина з Кадіса, який приїхав до Риму лише для того, щоб побачити великого історика.
Метод і підхід
На відміну від попередників, Лівій не був державним діячем. Це означало відсутність доступу до офіційних архівів та браку політичного досвіду, проте саме ця особливість зумовила оригінальність його стилю.
Лівій залишив по собі спадщину, яка формувала історичну думку протягом багатьох поколінь. Його «Історія Риму» стала головним джерелом знань про ранній період історії міста і Римської республіки.
Іван Гудзенко
