Літургія вірних – третя частина Божественної літургії під час якої мали право перебувати ті особи, які вже прийняли Таїнство Хрещення, а оголошені (люди, які не були охрещені) участі у ній не беруть. Крім того ця частина літургії обумовлена важливими священодіями, тобто особливим приготуванням у попередній частині богослужіння (тут мається на увазі проскомидія і літургія оголошених). Згідно православного християнського вчення, на літургії вірних відбувається дія Святого Духа, яка перевтілює хліб і вино – в істинні Тіло і Кров Христову. Ще по інакшому Тіло і Кров Христову називають «Святими Дарами».Віруючі християни водночас стають спільниками і причасниками Святих Дарів, які за словами Спасителя дійсно споживають Істинне Пречисте Тіло і п’ють Дорогоцінну Кров Христову, об’єднуючи тим сам самих себе навколо Єдиного Голови Церкви Христової-Господа Ісуса Христа. На літургії вірних нам доводилося іноді чути слова євхаристійного канону, які приховують собою велику таємницю втілення і другого славного пришестя Сина Божого на Землю. Згадуються Його земні страждання, смерть на хресті, Воскресіння, Вознесіння на небо і сидіння праворуч слави Отця Небесного, а також друге пришестя на землю, щоб судити живих і мертвих.
Важливим моментом у літургії вірних є Херувимська пісня – це є своєрідне підготування віруючих Православної церкви до великого входу, і яка у свою чергу поділяється на дві частини:
У першій частині мова йде про Херувимів, які своїми духовними крилами закривають обличчя, поклоняючись Богу в триіпостасному бутті (Отцю, Сину і Святому Духу), оспівуючи славу Божу трисвятою піснею «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас». У другій частині – віруючими прославляється Цар слави, Якого намагаються підносити у молитвах, що супроводжується невидимим чином дев’ятьма ангельськими чинами.
На Великому вході відбувається перенесення Святих Дарів з жертовника (стола прямокутної форми) на престол (великий жертівник). Будь – яка дія священнослужителя носить символіко-сакральний характер: царські ворота символізують двері, через які має увійти Цар слави – Ісус Христос; перенесення Святих Дарів з жертовника на престол означає погребіння тіла Ісуса Христа після його зняття з Голгофського хреста Йосифом Аримафейським; церковна завіса (катапетасма) символізує завісу у Єрусалимському храмі, що відділяла Святеє Святим, і яка роздерлася на дві частини після хресної смерті Ісуса Христа.
Анафора – євхаристійна молитва, під час якої відбувається перевтілення Святих Дарів, символізує Таємну вечерю, під час якої Ісус Христос благословив хліб і чашу з плодом виноградним; розломив, поблагословив і роздав їх Своїм учням – апостолам. Хліб стає одночасно «хлібом життя, що зійшов з небес»,тобто Істинним Тілом Христовим, чаша з виноградним вином – новий завіт, який Отець Небесний заключив з людством через Улюбленого Сина Свого – Ісуса Христа.
Євхаристійна молитва складається відповідно з трьох частин:
1) Серафимська пісня – вона згадується ще у Старому Завіті, коли пророк Ісая бачив надзвичайне видіння Божої слави, в оточенні серафимів, які носилися у Святеє Святим, зі співом: «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф, повне небо і землі слави Твоєї: осанна вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє, осанна вишніх».
2) Історична – нагадує подію з книги Нового Завіту, що тісно пов’язана з сакральним служінням Господа і Спасителя Ісуса Христа як Первосвященика.
3) Прохальна – у ній віруючі звертаються до першої особи Святої Трійці – Бога-Отця. Цей момент є кульмінаційним в літургії вірних, тому що віддається честь, слава і поклоніння Творцеві світу, Який в особі Спасителя світу наблизив Царство Боже, а тому Його ім’я є святим, і воля Божа діє як на небі так і на землі, бо спасіння людства вже здійснилось через викупительну жертву Ісуса Христа.
Причастя вірних нагадує усім уособлення вічного, блаженного життя, яке неодмінно настане у Царстві Небесному. Священнослужителі приймають не просто хліб, а Святі Дари, які є перевтіленні дією благодаті Святого Духа, споживають Тіло Христове окремо від Чесної Крові, тобто зберегли традицію, яка існувала в часи земного життя Ісуса Христа. У такий спосіб усі миряни причащалися аж до ІV століття нашої ери. У часи життя святителя Іоана Золотоуста був випадок, коли одна жінка, взявши Тіло Христове, почала використовувати його для волхвування, занісши додому.
Іоан Золотоустий наказав пресвітерам церков під час літургії використовувати лжицю для причащання вірних Істинними Тілом і Кров’ю Христовою, і вкладати нею прямо до рота тих, хто причащається. Після закінчення причастя вірних, священнослужитель згортає часточки, які залишилися на дискосі до святої Чаші, промовляючи такі слова: «Омий Господи гріхи тих, що поминалися тут Кров’ю Твоєю чесною,молитвами святих Твоїх». Зсипання часточок до чаші символізує про єдність церкви земної з церквою небесною, тобто нерозривний зв’язок Церкви Христової разом з Спасителем.
На сьогодні, причастя вірних стає лише формальністю, а то й навіть звичкою, проте до кінця ніхто не може збагнути своїм розумом і осягнути цієї таємниці людського спасіння. Часто доводиться спостерігати з яким відчуттям люди приступають до прийняття Святих, Безсмертних, Страшних, Животворчих, Спасенних Христових Таїн і з якою достойністю складають подяку Богові.
Святитель Симеон Метафраст в описаній ним молитві називає Тіло і Кров Христову «вогнем, який опалює не лише тіло, а й душу, знищуючи терня гріхів». Нам же слід зрозуміти таємницю втілення Сина Божого від Пречистої Діви Марії, Його прихід на землю, який ознаменувався діяльністю, чудесами, викупом від гріха, прокляття і смерті, звершенням діла спасіння усього людства на хресті, воскресінням людської природи, піднесенням її на небеса, славне і друге пришестя Царя слави і правди; зішестям Святого Духа від Отця на апостолів і можливістю отримання дару проповідувати Євангеліє Христове багатьом народам на їхній мові.
Отже, Божественна Літургія – це уособлення Царства Божого на землі, де Ісус Христос закликає віруючих стати спів причасниками Царства Божого, перебуваючи у спільній християнській любові. Літургія вірних – це трапеза, яку Ісус Христос приготував для достойних, що за своє терпіння, любов до Бога засвідчили віру в Єдиного Бога. Ісус Христос як Голова Церкви чекає грішних людей аби ті прийшли, принісши покаяння серця, відчули духовне утішення, полегшення, омивання і очищення душі і тіла, щоби взявши їх у Свої божественні руки – привести до Бога-Отця.
Людина повинна робити все можливе для того, щоб будувати Царство Небесне на землі, доносити Слово Боже до інших сердець, які дійсно цього потребують. Бог виправляє людину, намагається їй допомогти, зміцнити на життєвому шляху, проте чомусь завжди вона обирає дорогу зла, а тим шляхом, яким ішов Ісус Христос йти не бажає. Причина полягає в тому, що людина надто задовольняється матеріальним багатством, яке в одну мить може перетворитися на порох, а її життя без віри –втратою вічного райського блаженного життя.
Над цими питаннями сьогодні повинні задуматися усі, адже без Бога немає ні життя, ні зцілення, ні спасіння, ні вічного життя, а присутні лише страждання, біль,горе, втрата, розчарування у Божій допомозі. Слід бути критичним до себе, пізнати своє «я» і ось тоді виховавшись, навчившись, ми зможемо допомогти іншим в ім’я Христа.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
