Літургія Василія Великого відноситься  до візантійського обряду. Літургія звершується в неділі та свята  десять разів в рік. Цей повний євхаристичний чин приписується Василію Великому, архієпископу з міста Кесарії Каппадокійської. Коптська традиція також згадує про цей чин.

Історія формування Літургії

Процес формування і  становлення літургії охоплює період з VІ  по VІІ століття нашої ери. Літургія Василія Великого на Сході вже існувала, відповідно ж як і молитви, що не піддавалося жодному  сумніву. У VІ  столітті ще скіфськими ченцями звертається увага  на одну із частин літургії —  текст анафори Василія Великого. У першій половині VІІІ століття преподобним Іваном Дамаскіном дається пояснення анафори Василія Великого. Як стверджує Дамаскін, Василієм вживається термін ἀντιτύπα не в момент освячення Дарів, а приношення.                           

 Версії анафор Василія Великого у різних традиціях

Крім візантійської, вірменської, сирійської  традиції анафори  повної версії є ще коптська, греко-єгипетська, ефіопська коротка версія. Проте є припущення існування традиції регіонального значення – каппадокійської. Другою є коптська традиція, котрою зберігається чин послідовності Євхаристії святителя Василія. Дослідниками були виявлені рукописи коптського типу літургії святителя Василія. Але що цікаво,  переклад коптської літургії вводиться у XVІІ столітті, а коптський Євхологій з чином Літургії Василія Великого виходить друком у XVІІІ столітті в Римі. Його автором став копт- католицький єпископ Рафаїл Тука.

Коптська традиція нараховує інші рукописи як вміст грецького тексту коптського варіанту літургії. Пояснюється це збереженням коптами саме грецької версії послідовності богослужіння. Ефіопська традиція містить єгипетську редакцію однієї із частин літургії святителя Василія, а саме Анафори, котра міститься в Служебнику.

Сирітсько-яковітська традиція нараховує велику кількість анафор, проте не в усіх рукописах літургійних збірників можна віднайти анафору Василія Великого. Введення тесту в цій традиції, пов’язаній з анафорою Василія  відбулося у XVІ столітті. В тім чи дійсно достовірним був саме цей варіант традиції літургії, поки що залишається невідомим. Вірменська традиція зберігає найдавніший євхаристичний чин, версія якого носила назву літургії святителя Григорія Вірменського, а не Василія Великого. В період після іконоборчого процесу існував чин літургії Василія Великого і звершувався він як  в недільні дні так і свята протягом року, проте пізніше його було змінено літургією Іоанна Золотоуста, причиною слугували відмінності між анафорами в літургіях і введеної практики поширення практики богослужіння візантійськими монастирями.

Починаючи з ХІ століття,  літургію Василія Великого  було встановлено в такі дні у році: перша та п’ята неділя Великого посту, в день служби Великого четверга, Великої суботи, великого повечір’я  свята Різдва та Богоявлення, Обрізання Господнього. А тому церковним уставом про це і зазначається. Щодо літургії Іоанна Золотоустого, Типікон стверджує, що в період Великого посту вона має звершуватися тільки в суботу.

   Послідовність звершення літургії Василія Великого

Літургія Василія Великого має таку ж саму подібність із літургією Іоанна Золотоуста. Це є повний чин звершення літургії, тоді ж як Іоанна Золотоуста – короткий. Він містить анафору  багато молитов для вичитування священнослужителем, натомість інший – небагато. Чин служби Василія Великого  як і в святителя Іоанна Золотоустого поділений на літургію оголошених та вірних, містить прохання – ектенії (велика, мала, потрійна, благальна, подячна), малий та великий вхід (зі Святим Євангелієм, Святими Дарами), наповнений глибоким символічним, богословським змістом. Чин цієї літургії проіснував до ХІ століття та зрештою був витіснений  літургією Іоанна Золотоустого.

Помітна ще одна ознака літургії: в  богослужбовій книзі «Служебник» в цьому чині відсутня послідовність  звершення проскомидії, тоді ж як в іншій літургії вона є. А тому такі неточності стають не зрозумілими для самих священнослужителів. В чому ж причина такої  неточності, досі невідомо. Вона як в той період  і сьогодні є вишуканим урочистим богослужінням православної церкви так само ж як літургія константинопольського архієпископа Іоанна Золотоустого.

Догматично-смисловий зміст анафори Василія каппадокійського архієпископа дає можливість замислитися над важливими речами в літургії простій людині. При ознайомленні з цим текстом, читач буде настільки вражений глибиною саме богословської думки отця церкви і вселенського вчителя Василія Великого і запитати себе: як така людина могла скласти величезний за розміром текст літургії, яким користується сучасне православ’я. Саме цей текст пізніше був взятий за основу літургії Золотоуста, оскільки літургія Василія Великого є першою.

Сучасним  мирянам мало, що пояснюється про цю літургію, але потрібно. Адже вони повинні знати про розвиток православного богослужіння  у візантійський період і його трансформацію у наш час. Натомість постає богословська проблема необхідності або не використання літургії оголошених (тих, які не приймали участі в таїнстві хрещення), хоч вона присутня в богослужінні. Якщо ж усі прийняли Святе Хрещення, то необхідності в цьому взагалі немає, в іншому випадку – виникає потреба.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *