Спробуємо з’ясувати, що ж таке культура, цивілізація? Чи мають вони хоча б якесь відношення до людини і пов’язане з нею?
Культурою слід називати такий історичний рівень соціального розвитку, творчих здатностей і сил людини, які можуть бути виражені через види і форми організованого життя та людської діяльності, їхні взаємовідносини один з одним, які створюються ними на основі матеріальних та духовних цінностей. Це поняття використовується для того, щоб визначити характеристику якоїсь історичної епохи, конкретного суспільства, етносу, нації, для специфічної діяльної сфери, життя (може бути культура праці, політична або ж художня культура). У вузькому розумінні культура сприймається як сфера духовного людського життя. Культура може містити у собі результати предметної діяльності людей: машини, різні споруди, мистецькі твори, моральні і правові норми, результати людського пізнання, а також може включати силу і здатність людини, що найчастіше спостерігається в реалізації її дій (наприклад. знання, навики,вміння, інтелектуальний рівень, моральний та естетичний розвиток, світогляд, спосіб і форми людського спілкування).
Варто також зазначити, що духовна і матеріальна культура перебувають в гармонії один з одним.
Цивілізація є своєрідним синонімом для культури. Дуже часто у літературі марксистів її позначають як матеріальну культуру. Під нею розуміють рівень соціального розвитку матеріальної та духовної культури ( наприклад, антична, римська, сучасна цивілізація). Тобто цивілізацією варто називати сукупність матеріальних і духовних досягнень історичного розвитку суспільства, рівень соціального розвитку та матеріальної культури, який досягається в тій чи іншій спільноті; а також можна розуміти як рівень та характер розвитку культури, визначеної епохи та етносу.
Термін «цивілізація» походить від латинського слова «civis», що означає – громадянин. На думку вітчизняних дослідників, цивілізація позначає культуру, яка йде вслід за варварською, що поступово привчає людину до направленої її мети, упорядкованості власних дій по відношенню до себе, яке допомагає при створенні важливої передумови культури.
Тому терміни «цивілізаційний та культурний» сприймаються як поняття одного порядку, але цивілізація та культура не є синонімами. Тому що така система сучасної цивілізації притаманна країнам Західної Європи, Америки та Японії, хоч їхні культури відрізняються. Цей термін може використовуватися як позначення відомого ступеня соціального розвитку, в тому числі для духовної та матеріальної культури. Тому для виділення тієї чи іншої форми цивілізації беруться до уваги ознаки того чи іншого регіону, континенту: антична, європейська, східна цивілізації.
У цих цивілізаціях можна спостерігати відображення дійсних характеристик, виражених спільнотою культурно – політичних доль, історичних передумов. Можна також відмітити,що не завжди географічний підхід може передати якусь наявність історичних видів, ступеня розвитку суспільно – культурних спільнот. Під цивілізаціями розуміють автономні, унікальні культури, що проходять певний цикл розвитку. Такої думки щодо поняття «цивілізація» притримуються російський філософ Данилевський та англійський історичний дослідний Тойнбі.
Цивілізацію визначали і за релігійними ознаками. Такого значення надавали Тойнбі і Хантінгтон. Дослідники вважали, що основною ключовою визначальною характеристикою цивілізації є релігія. Вона виявляє вплив на будову духовно світу людини, мистецтво, літературу і психологію, маси, суспільне життя. Тому і цивілізація, і духовний світ людини, умови людського життя, структура вірувань є обумовленими, залежними і взаємопов’язаними. В тім не будемо заперечувати про зворотній вплив цивілізації на утворення релігії. Саме цивілізація обирає релігію, пристосовуючи до неї свої духовні та матеріальні потреби.
Освальд Шпенглер розумів цивілізацію дещо по – іншому. Шпенглер робив протиставлення цивілізації, яка собою представляє сукупність технічно – механічних людських досягнень культурі – органічно-життєвому царству. Він стверджував, що культура зводиться до рівня цивілізації, таким чином рухаючись назустріч їй (цивілізації) може загинути.
Інші ж дослідники – представники технічного детермінізму, такі як Арон, Ростоу, Гелбрейт, Тоффлер притримуються чіткої позиції ідеї про абсолютизацію матеріально-технічних факторів з виділенням цивілізації людей за рівнем технічно – економічного розвитку. Перелік ознак , що слугують сосновою для виділення будь – якої із існуючих цивілізацій, не мають можливості передати суть суспільно-культурної спільноти, хоч і характеризують окремі риси, особливості, специфіку, культурні, релігійні, технічно – економічні своєрідності суспільного організму, який не обов’язково є обмеженим національними рамками.
Якщо ж брати до уваги діалектично – матеріальну філософію та соціологію, то слід відмітити,що вони розглядають цивілізацію як сукупність матеріальних і духовних досягнень соціуму, якому вдалося подолати рівень дикунів та варварів. У первісно – общинному ладі людина є повністю поєднана з природним світом та родоплемінним способом життя, де соціальні, економічні, культурні основи залишилися не роздільними,а самі відносини між цими представниками носили здебільшого природний характер.
Проте у більш пізніший період розділення суспільства на класи, механізми та функції соціального розвитку дещо змінились. Суспільство зробило крок на нову смугу розвитку –цивілізацію. І якщо охарактеризувати цей переломний хід в історію людства, то слід відмітити наступне: цивілізація — це ступінь розвитку, за допомогою якого відбувся поділ і обмін праці, а самі два процеси досягають апогею розквіту та приводять до перевороту в самому суспільстві.
Богдан Стрикалюк
