Загальний аналіз цієї праці, її значення та впливу на європейську думку подано у статті «Критика чистого розуму Іммануїла Канта: аналіз, значення та вплив на філософію». Однак розуміння кантівської теорії пізнання потребує звернення до її внутрішньої логіки.
Чуттєвість і розсудок як джерела пізнання
Кант виходить із переконання, що пізнання має дві взаємопов’язані складові — чуттєвість і розсудок. Чуттєвість надає матеріал досвіду, тобто враження, тоді як розсудок упорядковує цей матеріал за допомогою понять і категорій. Жодна з цих здатностей не може забезпечити пізнання самостійно. Таким чином, знання не є пасивним відображенням реальності. Воно постає як результат активної діяльності людського розуму, що формує досвід відповідно до власних структур.
Простір і час як форми споглядання
Важливе місце у «Критиці чистого розуму» займає вчення про простір і час. Кант доводить, що простір і час не належать речам самим по собі, а є формами чуттєвого споглядання. Вони визначають спосіб, у який явища можуть бути дані людині в досвіді. Ця концепція докладніше розкривається в матеріалі «Теорія простору і часу Канта», де показано, як кантівське розуміння простору і часу змінило традиційні уявлення про реальність.
Категорії розсудку і структура досвіду
Кант вводить поняття категорій розсудку — базових форм мислення, таких як причинність, кількість, якість, необхідність. Саме ці категорії роблять можливим упорядкований досвід. Без них чуттєві враження залишалися б хаотичними.
Категорії не виводяться з досвіду, але застосовуються до нього, що дозволяє людині пізнавати явища за загальними законами.
Явище і річ у собі
Одним із найвідоміших і водночас найскладніших положень кантівської філософії є розрізнення між явищем і річчю у собі. Явищем є об’єкт таким, яким він даний у досвіді, сформованому простором, часом і категоріями розуму. Річ у собі існує незалежно від нашого пізнання, але залишається для нього недоступною. Це розмежування дозволяє Канту, з одного боку, обґрунтувати можливість наукового знання, а з іншого — показати межі метафізичних спекуляцій.
Межі розуму і критика метафізики
Кант вважав, що традиційна метафізика помилялася, намагаючись довести існування Бога, свободи чи безсмертя душі теоретичними засобами. Розум, виходячи за межі можливого досвіду, неминуче впадає в антиномії — логічні суперечності.
Загальне розуміння кантівського критицизму та його місця у філософській традиції подано у матеріалі про філософію Канта.
«Критика чистого розуму» стала поворотним пунктом у розвитку європейської філософії.
Вона навчила філософію не лише шукати істину, а й критично аналізувати власні можливості. Саме завдяки цій праці Кант заклав підвалини сучасної теорії пізнання та сформував новий стандарт філософської відповідальності.
Іван Гудзенко
