Імпресіоністи прагнули передати мінливі враження від природи за допомогою швидких мазків і світлових ефектів. Постімпресіоністи, навпаки, відмовилися від цієї обмеженої мети й розвинули власні творчі задуми. Сезанн шукав у мистецтві монументальності та структурної єдності, що згодом стало підґрунтям кубізму. Сера розробив пуантилізм — науково обґрунтовану систему використання розділеного кольору, яка започаткувала неоімпресіонізм. Ван Гог використав інтенсивний колір і динамічні лінії, щоб передати емоційний стан, тоді як Гоген прагнув духовного й символічного виміру, звертаючись до архаїчних і екзотичних мотивів. Тулуз-Лотрек зосередився на міському середовищі, поєднуючи яскраві кольори з пласкими декоративними площинами, а Оділон Редон тяжів до символізму.
Попри різні індивідуальні шляхи, митців єднало прагнення подолати натуралізм і зробити мистецтво носієм особистого бачення та емоційної виразності. Їхні пошуки відкрили шлях новим течіям початку ХХ століття — кубізму, фовізму та експресіонізму, які розвивали ідеї кольору, форми та суб’єктивного вираження.
Іван Гудзенко
