Буддизм сформувався у світі, де співіснували численні релігійні течії — від джайнізму до вчень аскетів і філософів школи санкх’я. Деякі з них, як адживіки, вважали долю незмінною, інші, як матеріалісти, заперечували існування душі. Буддизм, проте, вирізнявся своєю серединою між крайнощами — шляхом, що уникнув як чуттєвого потурання, так і жорсткого аскетизму.
Усі духовні рухи того часу користувалися спільною філософською мовою. Такі поняття, як нірвана (звільнення), карма (закон причинності), сансара (коло перероджень), атман (душа) і дхамма (закон, вчення), мали спільні корені, але різне трактування. Для Будди ж головним стало не метафізичне визначення цих понять, а практичне осягнення звільнення від страждань.
Будда відкинув спекуляції про походження світу або вічність душі, зосередившись на шляхах припинення людського страждання. Його вчення, викладене у формі «Чотирьох благородних істин», стало основою всієї буддійської традиції.
Мовна спадщина та літературні джерела
Стародавні буддійські тексти створювалися кількома мовами, зокрема палі та санскритом. Твори, написані мовою палі, збереглися в каноні Тхеравади, який називають Типітака — «Три кошики»: Віная-пітака (дисципліна), Сутта-пітака (вчення) та Абхідхамма-пітака (філософський аналіз). Ці тексти вважаються найдавнішими джерелами, що містять слова самого Будди.
Санскритські версії текстів стали основою для розвитку Махаяни — «Великої колісниці», яка поширилася на північ, зокрема в Тибет і Китай. Ці традиції зберегли переклади священних текстів тибетською та китайською мовами, що дозволило буддизму вкорінитися в багатьох культурних середовищах.
Основні течії буддизму
Після смерті Будди його вчення розділилося на кілька напрямів. Консервативна гілка, відома як Хінаяна («Мала колісниця»), надавала перевагу індивідуальному шляху до нірвани через дисципліну та медитацію. Сучасним продовженням цієї традиції є школа Тхеравада, поширена у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді та Камбоджі.
Інша гілка — Махаяна («Велика колісниця») — зосередилася на ідеї співчуття та спасіння всіх живих істот. У ній виникла фігура бодхісаттви — істоти, яка досягла просвітлення, але свідомо відмовляється від остаточного звільнення, щоб допомогти іншим. Махаяна дала початок численним школам — від китайського Чань до японського Дзен.
Символіка та вплив буддизму
Образ Будди, який став універсальним символом спокою й мудрості, пройшов шлях від реалістичних скульптур Гандхари з елліністичними рисами до абстрактних ікон Далекого Сходу. Буддизм вплинув не лише на релігійні практики, а й на літературу, живопис, архітектуру та філософію багатьох народів.
У XXI столітті буддизм залишається живою традицією, що поєднує медитацію, етичні принципи та філософію усвідомленості. Його універсальні ідеї — про милосердя, відмову від насильства, пошук внутрішнього спокою — стали близькими людям у різних культурах і релігіях світу.
Іван Гудзенко
