Вже у XIX–XX століттях ті, хто зберіг свою християнську віру та приналежність до Александрійської церкви, стали послуговуватись терміном «коптські православні», виокремлюючи себе як від коптських католиків, так і від грецькомовних православних, підпорядкованих Константинопольському патріархату.
Христологічна криза та становлення міафізитської традиції
У IV–V століттях між коптами та Мелхітами — грецькомовними римськими християнами в Єгипті — розгорнувся доктринальний конфлікт щодо природи Христа. Халкідонський собор 451 року осудив монофізитське вчення, яке приписувалося коптам, як єретичне, і утвердив христологічну доктрину двох природ Христа — божественної та людської. Проте Коптська церква, подібно до інших дохалкідонських церков, не прийняла визначень Халкідону, вбачаючи в них спотворення богословської спадщини святого Кирила Александрійського.
На противагу звинуваченням у монофізитстві, Коптська православна церква утвердилася у міафізитському богослов’ї — вченні, яке визнає одночасну і нероздільну присутність як людської, так і божественної природи у Христі в єдиній «втіленій природі Слова». Термін «міафізитство» — на відміну від «монофізитства» — передбачає не заперечення людської природи, а її гармонійне поєднання з божественною через втілення. Таким чином, Коптська церква не лише зберегла богословську спадщину античної Александрії, але й виявила унікальну форму догматичної цілісності, що тривалий час неправильно інтерпретувалася візантійськими та західними церковними традиціями.
Після арабського завоювання 641 року, становище коптів зазнало радикальних змін. Втрата грецької мови як літургійної та побутової поглибила відчуження між коптами та візантійською церквою. Водночас нові мусульманські правителі дозволяли Коптській церкві зберігати автономію, незважаючи на запровадження джизьї — податку з немусульман. І хоча ісламізація суспільства поступово зменшувала частку християнського населення, Коптська православна церква вистояла, зберігаючи внутрішню структуру, обряди та освіту.
Мова, літургія та сучасне церковне життя
Попри історичні утиски, Коптська православна церква зберегла давню богослужбову мову — коптську, зокрема в її бохайрському діалекті, що традиційно вживався в Александрії. Водночас, для зручності парафіян, значна частина літургії, зокрема біблійні читання й гімнографія, подаються арабською мовою. Багато службових книг мають паралельний текст: коптський та арабський. Це дозволяє зберігати релігійну спадщину, водночас забезпечуючи зрозумілість обрядів для віруючих.
З кінця XIX століття Коптська церква реформувала свою систему управління, запровадивши елементи представницької демократії. Миряни, через громадські ради, отримали можливість впливати на фінанси, шкільну освіту, церковне законодавство та сімейне право. Обрання патріарха — найвищої церковної посади — передбачає вибір трьох кандидатів, серед яких остаточне рішення ухвалюється через молитву та жеребкування. Така практика поєднує стародавню містичну традицію з елементами модерного церковного адміністрування.
Коптський патріарх Александрійський, що проживає в Каїрі, має титул папи, утверджуючи своє апостольське походження від святого Марка. Незважаючи на свою чисельну меншість, Коптська православна церква відіграє значну роль у релігійному та культурному житті Єгипту. Вона має власні школи, недільні програми для дітей, духовні коледжі та наукові установи. Зокрема, Інститут коптських досліджень у Каїрі сприяє збереженню та розвитку богословської та історичної спадщини коптів. Церковна доктрина навіть інтегрована в державну систему релігійної освіти для християнських учнів у публічних школах.
Іван Гудзенко
