Мова книги, включаючи арамейську частину (2:4–7:28), імовірно, свідчить про її написання після Вавилонського вигнання (6 століття до н.е.). Численні історичні неточності, зокрема щодо дати вигнання (наприклад, відсутність депортації у 605 році до н.е., і Дарій являвся наступником, а не попередником Кіра), закріпляють цей висновок. Зважаючи на те, що релігійні ідеї, викладені в книзі, не відповідають 6 століттю до н.е., багато дослідників датують Даниїла першою половиною 2 століття до н.е. і пов’язують видіння з періодом переслідування євреїв під час Антіоха IV Епіфана (175–164/163 до н.е.).
Даниїл, високо шанований за його непохитний характер, виступає у книзі як приклад для переслідуваної громади. Автор, неіменований, можливо, використовував угаритські та фінікійські джерела для натхнення, які описують легендарну постать, відому своєю праведністю та мудрістю. Книга пропонує апокаліптичний погляд на історію, передбачаючи настання останніх часів, коли Боже царство буде встановлено, а віруючі через воскресіння праведних будуть визволені від страждань. Текст закликає своїх слухачів і читачів терпіти аж до мученицької смерті.
У римо-католицькому Старому Завіті книга також включає Молитву Азарії, Пісню про трьох юнаків, Сусанну та Бел і Дракона — тексти, які для євреїв та протестантів вважаються апокрифічними.
Іван Гудзенко
